Із
ніжності слова беру насолоду:Воно – ідеал мій, для злету - крило.
Мова моя дана Богом народу,
Мова моя – це душі джерело.
21 лютого – Міжнародний день рідної мови.
Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з
того, чим може пишатися наш народ. За допомогою мови ми мислимо,
спілкуємось, висловлюємо думки і почуття. Опанування мови людина починає з дня
свого народження. Мову, як і матір, не вибирають, а сприймають з материнським
молоком. Вона єдина, як і мати, вірна та рідна серцю на все життя. А забув свою мову - забув
рідну домівку, зрадив свій народ. Один мудрець сказав; "Людина, байдужа до
рідної мови, схожа на дикуна". Мова - це той інструмент, який об'єднує
націю, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і
розумно збагачувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі,
у своїх звичаях, традиціях, у своїх піснях і у своїй культурі. Рідна мова - це
мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова - це мова серця.
Історія
кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм
цієї мови, її творцем. Отже українська літературна мова тісно пов'язана з
історією українського народу. Вона – барвистий килим самоцвітів, що віками ткали генії нації і прості люди,
які називають себе українцями. Кожне слово в ній – коштовний камінь з десятками
граней. Наша мова – це криниця духовності і моралі, дзеркало українського
менталітету, доброти, душевності, щирості.
«Запашна,
співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома
епітетами супроводяться визнання української мови. І, зрештою, всі ці епітети
слушні». (Олесь
Гончар.)
У нашій книгозбірні до цього свята облаштована тематична поличка « У
барвінок зодягайся, українське слово….», а також буде проведена поетична година « Мова українська –
то Шевченка слово. Це барвисте слово генія Франка»
