середу, 26 квітня 2023 р.

Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі

Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа… Чорнобиль… Сьогодні це слово знає увесь світ. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорнобильській атомній станції. Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло–рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства, як невигойна рана на тілі України. Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень… Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. Через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Кибенок. Вони вступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи людей. Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха… 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Україну та Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.
Ми всі повинні бути співчутливими до горя людського, завжди пам’ятати про подвиг пожежників, а у потрібну хвилину стати на захист свого народу бути гідними, чесними, сміливими, любити і берегти рідну землю. 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо. Проходять роки... А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Немає коментарів:

Дописати коментар