Гірчить Чорнобиль крізь віки

Була весна, квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу та всього людства. Що про невелике місто Чорнобиль, дізнається весь світ. Сьогодні, 26 квітня, минає 38 років з часу чорнобильської катастрофи. Україна згадує тих, хто ціною власного здоров'я, а часом і життя, протистояв страшному лиху. Це одна з найскорботніших дат в історії нашого народу, спогади про яку, ще довго будуть пронизувати наші серця гострим болем. Чорнобиль і досі для нас є незагоєною раною.

Чи доводилось вам бачити землю, на якій ніхто не живе? Хоч ще квітують і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за цілющими дарами…. Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли ступає нога людини. Чорнобиль ... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів….

Через чорнобильську катастрофу змінилися життя понад 100 тисяч жителів Прип’яті, Чорнобиля та навколишніх сіл, які назавжди покинули забруднені радіонуклідами домівки. Їхні оселі опинилися у зоні відчуження, головною господаркою якої стала природа.

Сьогодні Україна знову опинилася під загрозою ядерної катастрофи. На окупованій Запорізькій АЕС, яка є найбільшою у Європі, росіяни не раз створювали аварійні умови, використовуючи її як інструмент шантажу. Попри це, українці мають один із найнижчих рівнів страху щодо ядерної загрози й сумніваються у її реальності. Дякуємо за подвиг, і вічна пам`ять героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією техногенною катастрофою! І пам`ятаймо, що людське життя – безцінне, і будь-які експерименти та наукові впровадження перш за все мають бути безпечними для людства, для нашого майбутнього, для життя на планеті Земля.

Рідна мова дорога людині, як саме життя

День української писемності та мови – не просто державне свято. Це свято нашої мови, день, який точно неможливо пропустити. У цей день також вшановують пам'ять преподобного Нестора-літописця. Дослідники вважають, що саме з нього і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам'ятки історіографії та літератури українців – «Повісті минулих літ». Зі зміною календаря, відзначення Дня української писемності та мови також змінило свою дату і цього року ми вперше відзначаємо його 27 жовтня. Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура. Ми з вами отримали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. Це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це душа, що випромінює життєву силу, це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо знання. Дуже часто називають нашу мову милозвучною, як спів солов’я, бо лине вона, як ніжна пісня співучого соловейка. Вона немов барвистий український віночок, у якому вплетено різнокольорові стрічки. Нашу мову порівнюють з калиною, бо вона така ж красива, як народний улюблений символ українців. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою «Рідна мова дорога людині, як саме життя» - говорить народна мудрість. І це так. Адже без мови не може існувати жоден народ та його культура. А що таке мова? Народ говорить, що слово до слова – зложиться мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Живої природи душа промовляє

#цікаві_місця_та_відомі_особистості_рідного_краю екологічний онлайн-круїз "Живої природи душа промовляє"

Традиційно Україна, як і увесь світ, 5 червня відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища. Цей день вважається однією з найважливіших подій екологічного календаря і щорічно святкується в більш ніж 100 країнах світу. Сьогодні дуже гостро постає питання екологічного оздоровлення та охорони навколишнього середовища. Людина і природа… - вічна і актуальна тема. Та ніколи вона не стояла так гостро, як у наші дні, коли загроза екологічної кризи, а може, й катастрофи, нависла над людством. Відзначення Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища допомагає привернути увагу суспільства до проблем довкілля й підкреслює гостру необхідність у зміні відношення людини до раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Все частіше ми скаржимось на погане повітря, неякісну воду, бруд на дорогах, погіршення здоров'я, неякісні продукти, вирубку лісів... І якщо ми будемо продовжувати лише пасивно спостерігати, то подальше погіршення стану довкілля неминуче. Кожен з нас може змінити свій спосіб життя, щоб допомогти природі. Почати можна з малого, поступово переходячи до більш серйозних кроків, і ви внесете свій внесок у спільну справу – захист навколишнього середовища. Зверніть увагу на свій будинок і повсякденні звички. Ми всі живемо на одній планеті і, забруднюючи її, шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Кожен для себе повинен знайти шляхи для покращення навколишнього середовища. Щоб зберегти природу, потрібно її знати і любити. Ми пропонуємо вам відправитися в мандрівку по нашій щедрій квітучій українській землі. Зберегти красу в душі, запам’ятати, носити у серці і є культура людини. Все живе на Землі має одну колиску, ім’я якій природа. Пам’ятаймо, що людина – частина природи. Знищуємо природу – значить знищуємо самі себе. Разом ми здатні зробити довкілля кращим і надалі не забувати про його охорону та збереження природних скарбів.

Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі

Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа… Чорнобиль… Сьогодні це слово знає увесь світ. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорнобильській атомній станції. Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло–рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства, як невигойна рана на тілі України. Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень… Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. Через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Кибенок. Вони вступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи людей. Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха… 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Україну та Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Ми всі повинні бути співчутливими до горя людського, завжди пам’ятати про подвиг пожежників, а у потрібну хвилину стати на захист свого народу бути гідними, чесними, сміливими, любити і берегти рідну землю. 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо. Проходять роки... А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

"Пророчий голос Кобзаря"

Кожен народ має своїх геніїв. Тих, доля яких нерозривно пов’язана з долею народною; тих, чиїми устами говорить увесь народ; тих, талант яких, як і любов до людей і до своєї батьківщини, є невичерпними. І саме ця невгасима любов робить їх безсмертними. Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну. Тарас Шевченко… Такий великий, як і Україна... Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам із покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив у імперії сваволі, насильства й наруги, кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Читаймо Шевченка в наше сьогодення, бо пророче писання Великого Пророка таке ж актуальне нині як і багато років назад: … Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово. ("До Основ'яненка") … Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! ("Кавказ") І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. ("І Архімед, і Галілей") ... Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра…("І мертвим і живим…") Вшанування Шевченка — це не лише про данину поваги і пам’яті, а й про інстинкт виживання нації, особливо в такі часи, як зараз переживає наша багатостраждальна ненька – Україна.

Спочатку було слово

Мова — це душа народу, це його трепетне серце. Для кожного народу своя мова — найкраща, але ніхто не заперечуватиме, що українська мова за милозвучністю і співучістю — одна з найкращих. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово? Україна... Рідний край... Рідна мова... Скільки почуттів з'єдналося в цих словах, скільки ніжності, любові та ласки! Адже мова народу — це не просто звуки. Мова – інтелектуальний портрет народу, його прагнення та ідеали, це справа національної гідності. Українська мова ‒ це мова, яку плекає український народ, як код своєї держави. Це не просто мова спілкування, це національний код. Якщо раніше, нам увесь час нав’язували код нібито двомовності, а насправді, витискали на узбіччя українську мову і перетворювали її у декорацію. Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний. Коли забув ти рідну мову, Яка б та мова не була — Ти втратив корінь і основу Ти обчухрав себе дотла. (Дмитро Білоус). Велике значення має наша рідна мова, особливо тепер, у час повномасштабної війни. Чому важливо розмовляти українською під час війни? Бо українська – це мова свободи й волі, могутня зброя українського народу в боротьбі за нашу Незалежність і Перемогу”, - наголосив президент Володимир Зеленський. Підтримка нашої культури, традицій та мови під час війни посилює нас і послаблює ворога. Тож плекаймо, любімо та бережімо рідну мову.

Мова – це душа народу, а народ без мови не народ

9 листопада ми відзначаємо День української писемності і мови. Рідне слово... Воно бринить, хвилює душу. Бо мова - життя духовного основа. Рідна мова – та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Мова – це неоцінений божественний дар, який дано людині. Суспільство не може існувати без мови - засобу спілкування між людьми, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і наступним поколінням. Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові. Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах. Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності. “Мова – жива схованка людського духу”, – писав класик нашої літератури Панас Мирний. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: „Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”. Ми це відчули особливо тепер, під час повномасштабної війни з РФ. Українська мова стає зброєю, захистом і символом нескореності. Наша мова змінюється сама і змінює світ. Тепер у всіх на слуху слова українських стрілецьких пісень чи гасла «Слава Україні! Героям слава!». На площах європейських міст люди виходять на акції з україномовними плакатами, говорять українською слова підтримки нашому народу. Знаймо і шануймо ціну Слова, ціну рідної Мови, звертаймося до словників, збагачуймо свій словниковий запас. «Не бійтесь заглядати у словник: це чистий яр, а не сумне провалля», - писав М.Рильський.