середа, 13 жовтня 2021 р.

Славні сини України

Україна! Скільки глибини у цьому слові… Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці… Україна – це розкішний вінок із рути, барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, Карпатські верховини і донецькі простори, – все це наша Україна. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею синє, чисте, бездонне небо. І здається, ніби це знову, вже вкотре, прийшла до нас Прекрасна Діва Марія і знову розкинула над нами свій небесно-синій омофор-покров, щоб захистити нас. 14 жовтня – величний і багатий на свята день - День Козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника України. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. З давніх – давен, 14 жовтня, був великий козацький день. Саме тоді відбувалася велика Генеральна січова Рада. На ній вирішували найважливіші питання козацького життя. Цей день історії запам’ятався всьому українському народу як найголовніше свято всіх людей, котрі відносять себе до козацького роду. У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Саме тому днем офіційного створення УПА було обрано 14 жовтня – Свято Покрови. Збройні сили України своїми славними традиціями зобов’язані козацтву. Багато століть лунають над нашою землею пісні, які уславлюють козаків. Тож хай живе і донині слава козацька, слава України. Справді історія захисників України сягає часів давньої історії. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Як говорив Тарас Шевченко: «У своїй хаті – своя сила і правда, і воля», тож маємо обов’язково шанувати тих, чий святий обов’язок – захищати свою хату, боронити свою правду – своєю силою і своєю волею. Отож, напередодні свята, 13 жовтня, ми разом з юними користувачами нашої бібліотеки здійснили історичну онлайн - подорож «Гордість і душа держави ,її надія і оберіг- це захисники України».
Козаки. Українців називають козацькою нацією, за звичаями, традиціями, за духом. То що ж означає насправді цей козацький дух? Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво. Козаки дуже добре володіли фортифікаційним мистецтвом: оточували себе валами і ровами, перейти які було неможливо. А якщо доводилось розкладати табір – розставляли довкола вози. У козаків були добре розвинуті кіннота, піхота та навіть флот. У XVII столітті їхню піхоту вважали найкращою в Європі. Вміло стріляли з рушниць, мушкетів та володіли холодною зброєю. А ще характеризувались неабиякою спритністю та вмінням виходити зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Бо ж кажуть, були серед них навіть характерники.«Ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, їх не брали».
Опришки. Опришки були воїнами-повстанцями. Вони боролись проти панського гніту: польської шляхти, австрійських та угорських панів, молдавських бояр.
Січові стрільці. «Ой у лузі червона калина Похилилася. Чогось наша славна Україна Зажурилася. А ми тую червону калину піднімемо, А ми нашу славну Україну, Гей, гей, розвеселимо!»
Вояки УПА 1942—1954 роки. Перші загони УПА організував отаман Тарас Бульба-Боровець. Підпорядковуючись уряду Української Народної Республіки, Українська Повстанська Армія боролась проти радянських і німецьких військ. Протягом всього існування УПА німці намагались її знищити: це були масові акції, зокрема розстріли.
Самооборона, «укропи», кіборги. Сучасні українські воїни – це знову ті, хто взявся за зброю, щоб захистити державу. Їх називають воїнами світла, бо вони світлі і воюють за правду. Вони сильні, як ніколи. Вони продовжують боротись, бо ми мусимо премогти. Отож, якщо ви зустрінете людину з медалями на грудях – поклоніться їй. Завдяки цій людині ви живите на світі – вільні, щасливі і спокійні. Якщо ви зустрінете офіцера, воїна України – поклоніться йому. Він захищає ваше життя. Мільйони людей вірять, що небо нашої України – матері буде мирним, адже його оберігають славні воїни, їм довіряють найдорожче, найсвітліше – оберігати мир!

середа, 21 липня 2021 р.

Поетеса з легіону безсмертних

Людина, яка «ламала усі межі», залишалася собою за будь-яких обставин, вміла повести за собою, була харизматичною і послідовною у всіх своїх вчинках. Таких людей у світі небагато, але вони є у кожної нації, на кожному відрізку часу. Олена Теліга була саме такою — взірцем послідовності та пасіонарності. Ось якою згадував Олену український прозаїк і журналіст Улас Самчук: «Для мене вона була великою несподіванкою і відкриттям. Я був гостро вражений її екзальтованістю, напруженою, невтомно грайливою вдачею». А ось спогад письменника Євгена Маланюка: «Вона вся була якимось протестом проти сірості, безбарвності, нудоти життя… Це була людина, яка хотіла радості, і ще раз радості з королівськими значеннями цього слова». Жива, весела, розумна, емоційна жінка, яка«випереджала свій час». А ще — жінка-загадка, яку досі важко розгадати попри те, що факти її героїчної біографії вже відомі широкому загалу. Олена Теліга народилася у російській глибинці, але стала однією з найполум’яніших борців за незалежність України. Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилась, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші. Ми повинні говорити про естетичні якості її поезії. Це була поезія, яка продовжувала ідеї Лесі Українки, власне, оця поезія мужня, мужня не по-жіночому, така могутня. «Не треба слів, хай буде тільки діло» – це поезія, яка найбільше характеризує її тодішнє кредо. Поезія Олени Теліги мусить стати широко знана і мусить наша молодь виховуватися на зразках цієї мужності й цієї непересічної особистості, яка усю себе віддала на вівтар своєї батьківщини. Хотіла йти «крізь січні в теплі квіти», «крізь біль розлук у радість стріч». Але її довелося йти крізь крижаний лютий. «Сніги і вітри над моєю Вітчизною». Але вона вірила – «за цими снігами і вітрами відчувається вже сонце і зелена весна… Дожити б …» Саме цієї Весни і цього Сонця не побачила , бо сама собі вибрала і напророчила таку смерть.
До 115 – річчя з дня народження О. Теліги, для своїх користувачів, ми підготували та провели поетичну акварель «Поетеса з легіону безсмертних». Загинула Олена Теліга в Бабиному Яру, 22 лютого 1942 року.

пʼятниця, 25 червня 2021 р.

Дітям про Конституцію України

Свято на честь Основного закону Україні відзначають щорічно 28 червня. У цей день, точніше ніч, у 1996 році Верховна Рада прийняла Конституцію. З того моменту 28-й день першого літнього місяця став офіційним святковим і вихідним днем в Україні. Це Основний Закон нашої держави, в якому закріплено правові основи України. Відповідно до тієї ж Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом - Днем Конституції України. Кризові явища в суспільстві зумовлюють те, що українці по-різному ставляться до цього свята. Однак попри це насправді День Конституції дійсно є важливим, причому справжню його важливість всім нам ще належить усвідомити. Окрім цього, спостерігається ще одна проблема. Часто дорослим важко пояснити дітям, що це за свято - День Конституції України. В кожній країні є правила, за якими живуть всі її мешканці. Ці правила називаються "законами". Законів багато та серед них є найголовніший, що зветься словом "Конституція". Якщо цього головного закону не дотримуватися, то в країні не буде порядку. Тому виконувати Конституцію повинні всі-всі мешканці країни. Наша Україна теж має свою Конституцію - закон, в якому записано всі права українців. Це право на життя, право на житло, право на працю, право на відпочинок, право на лікування та багато-багато інших прав. Записано в Конституції і наші обов’язки. Наприклад, обов’язок захищати свою Батьківщину, обов’язок берегти природу, обов’язок виконувати вимоги Конституції та інші. Важко було б уявити наше життя, якби не було Конституції! Всюди би панували безлад та негаразди. Отже, Конституція України є дуже важливою для всіх нас. Кожен президент України складає присягу на вірність народу, поклавши руку на Конституцію та на Пересопницьке Євангеліє. Упродовж 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України. У 2011 році була презентована перша мініатюрна Конституція України – книжка розміром 2х3 см. У ній 160 сторінок, а кожна літера не більш як 1 мм. Важить книга всього 15 г. Мініатюра вмістила лише десяту частину тексту оригіналу. Автор – художник-графік Ігор Степанов – витратив на її створення близько двох місяців. У 2019 році в мережі Інтернет з’явилася електронна Конституція України для дітей у вигляді коміксів. Авторами Конституції у коміксах стали брати Капранови, а художником – Олександр Костенко. Конституція для кожного з нас стала головним оберегом державності, демократії й соборності України. Цей документ свого часу подарував нам довгоочікувану незалежність і це стало найважливішим кроком у забезпеченні прав та свобод людини та громадянина. Кожен громадянин держави має знати та поважати свої права. З нагоди відзначення цього свята, для своїх користувачів, ми облаштували тематичну викладку літератури «Конституція – оберіг нашої державності» та підготували інформаційно – пізнавальну годину «Дітям про Конституцію України».

пʼятниця, 11 червня 2021 р.

Письменник з мужнім і чутливим серцем

Його книжки читають і за написаними ним історіями знімають художнє кіно. Українському письменникові Василю Шкляру 10 червня виповнилося 70 років. Шкляра називають «батьком українського бестселера», а про його роман «Залишенець. Чорний Ворон» чули усі, його читають солдати на фронті. Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району, що на Черкащині. Середню школу зі срібною медаллю Шкляр закінчив у Звенигородці. Вступив на філологічний факультет Київського університету, але через інцидент із вибуховим пристроєм (під час так званого трудового семестру у колгоспі помітили, як «студент Шкляр грався бомбою») перевівся за студентським обміном до Єреванського університету. Перші свої літературні твори Василь Шкляр почав писати у 1970-х роках – «Перший сніг» (1977), «Де твій Остап, Соломіє?». Далі були повісті і романи: «Живиця», «Праліс», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Декамерон», «Репетиція сатани», «Черешні в житі». У 2000–2004 роках Шкляр був головним редактором видавництва «Дніпро». У 2009 році виходить найвідоміший роман Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон».
За цей роман у 2011 році Василя Шкляра визнають лауреатом Шевченківської премії. «Народну Шевченківську премію – «Залізний Мамай» Василеві Шкляру вручили у квітні 2011 року у Холодному Яру – біля пам’ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки. Також у цей час Василь Шкляр написав і видав романи «Маруся» (2014), збірку «Чорне сонце» (2015), «Троща» (2017), «Характерник» (2019).
Шкляр – лауреат багатьох літературних премій, зокрема: «Золоте перо», «Золотий Бабай», «Коронація слова», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику», Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського в номінації «Художня література» за роман «Характерник» Про життя та пригоди Василя Шкляра переповідають багато історій і стверджують, що багато із того, що сталося із ним у житті, автор переносить у свої романи. У його творчому доробку – романи, повісті, оповідання, книги для дітей, переклади творів вірменських та російських письменників. Його твори перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською мовами тощо. Поза тим, нинішній ювіляр має активну громадянську позицію, своєю невтомною працею сприяє поступу мови, духовності, утверджуючи Україну в Україні. Василь Шкляр переконаний, що завдяки таланту, силі розуму й волі можна істотно впливати на зовнішній світ, на інших людей і взагалі на суспільство. Про це письменник пише в своїх книгах, серед яких немало життєвих порад знайде для себе молодший читач.

понеділок, 26 квітня 2021 р.

Чорнобильський дзвін . За ким же б’є він?

Чорнобиль... Ця назва походить від різновиду гіркого полину. Спочатку таку назву мало давнє поселення, а потім місто й електростанція. Мало хто знав про цю траву. Аж поки не прийшов той судний день. І тоді згадали люди, що у Біблії записано: “…Засурмив третій янгол, – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі – “Полин”. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…”. А чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин? Як тяжко, як тужно моєму народу болить? Сьогодні ми привертаємо увагу як української, так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали дії радіації, — наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров’я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову. Минають роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилює людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. 35 років тому, 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління. Чорнобильська атомна електростанція принесла найбільшу екологічну катастрофу, найбільше планетарне потрясіння. Ця трагічна подія назавжди увійшла в історію людства як «аварія століття». Сьогодні відомо, що жодна катастрофа ХХ сторіччя не мала таких важких наслідків, як чорнобильська. За міжнародною шкалою оцінок подій ця аварія кваліфікується як аварія сьомого, найвищого рівня. Минатимуть десятиліття, але сумний набат Чорнобиля не дає заспокоїтися нам. Кажуть, час лікує, затягує рани. Це неправда. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся. Сьогодні кожен із нас розуміє, що сенс життя полягає в тому, щоб поважати природу, яка створила людину. Тож хай палає свічка пам’яті і надії в день річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. До 35 річниці аварії на Чорнобильській атомній станції наша бібліотека підготувала годину пам’яті «Чорнобильський дзвін . За ким же б’є він?».

понеділок, 29 березня 2021 р.

У гостях у Марійки Підгірянки

Онлайн – мандрівка до тижня дитячого читання « Читай , розвивайся, дій – майбутнє в твоїх руках»
Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… А писала, бо чула душевну потребу… Марійка Підгірянка. Марійка Підгірянка — псевдонім Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської, української поетеси, яка народилася 29 березня 1881р. в с. Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого. Марійка здобула лише початкову освіту (6 класів), але на досягнутому не зупинилася. Мріючи стати вчителькою, вона зайнялася самоосвітою. Допомагав дочці батько, який досконало володів німецькою мовою, добре знав математику, біологію. У 1896 році склала екстерном іспити до Коломийської школи. В 1900 році у Львові складає іспити на атестат учительки народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття. Перші вірші почала писати з 13 років, але польською мовою. Згодом почала писати українською. Марійка Підгірянка самотужки оволоділа такими мовами: українською, російською, польською, чеською; читала грецькою, латинською та італійською. Поетеса успішно займалася перекладацькою діяльністю. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій „Відгуки душі” вийшла 1908р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні („Співанки”, „Вечір”, „Що роблю я, що я дію”). Виступала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми. Досить своєрідною є поема „Мати-страдниця”, написана в 1919р.
Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. До кінця життя Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, писала вірші для своїх онуків. У 1960 році М. Підгірянку прийняли в члени Спілки письменників. У 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти». Померла Марія Омелянівна Підгірянка 18 травня 1963 року. Похована у Львові на Личаківському кладовищі, неподалік від могили Великого Каменяра. Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Окремі вірші писала на відомі мелодії народних пісень, щоб їх могли наспівувати діти. Посмертні збірки віршів Марійки Підгірянки для дітей – «Безконечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ростіть великі» (1979), «Школярики йдуть» (1981). Багато віршів, а також п’єса «В чужому пір’ю», казка «Рожка Тихолазка» публікуються вперше – взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Її твори ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкувалися у колективних збірках і антологіях, у журналі «Малятко». Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність вислову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пісень її віє свіжість, запах пильних квіток, шум і туга наших смерекових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пустих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золо­то, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова весняна молитва жайворонка.

середа, 24 березня 2021 р.

Читай, розвивайся, дій- майбутнє в твоїх руках

Щороку у дні весняних канікул дитячі бібліотеки України проводять Всеукраїнський тиждень дитячого читання. «Читання-ось найкраще навчання» - стверджує народна мудрість. Не погодитися з цими словами не можна. В цьому переконуєшся щоразу, коли мова заходить про роль книги в житті людини. Особливо вона необхідна дитині у ранньому віці, з якої формується майбутня особистість, бо книга і читання – це великі вчителі і вихователі людських душ. Потрібно обов`язково прищеплювати любов дитини до книги як джерела знань, до усної народної творчості, бо вона допомагає виховувати доброту, чуйність, розвивати спостережливість, логічне мислення, почуття гумору. Нерідко книга, прочитана ще в дитинстві, залишається в пам`яті на все життя. Бібліотека щоразу зустрічала багатоголоссям, веселим гамором та сміхом сотень дітлахів-читачів і їхніх батьків. Ми звикли, що тут завжди багато читають, малюють, декламують, , майструють… І раптом – тиша, порожнеча, книжкових поличок не торкаються рученята допитливих дітлахів… Традиційно відкриття Тижня ми розпочинаємо масштабно, але сьогодні, в умовах карантинних обмежень, воно проходить у трохи іншому форматі. Ми швидко адаптувалися і почали працювати по-новому в непростих умовах. Ми розпочали величезну роботу, щоб бібліотека залишалася невід’ємною частиною життя читачів, наповнивши дитячі оселі навчанням і дозвіллям в онлайн-форматі. То ж багато цікавого чекає на вас на нашій сторінці у фейсбук та на блозі бібліотеки.