Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі

Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа… Чорнобиль… Сьогодні це слово знає увесь світ. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорнобильській атомній станції. Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло–рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства, як невигойна рана на тілі України. Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень… Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. Через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з лейтенантом Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Кибенок. Вони вступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи людей. Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха… 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Україну та Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Ми всі повинні бути співчутливими до горя людського, завжди пам’ятати про подвиг пожежників, а у потрібну хвилину стати на захист свого народу бути гідними, чесними, сміливими, любити і берегти рідну землю. 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо. Проходять роки... А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

"Пророчий голос Кобзаря"

Кожен народ має своїх геніїв. Тих, доля яких нерозривно пов’язана з долею народною; тих, чиїми устами говорить увесь народ; тих, талант яких, як і любов до людей і до своєї батьківщини, є невичерпними. І саме ця невгасима любов робить їх безсмертними. Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну. Тарас Шевченко… Такий великий, як і Україна... Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам із покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив у імперії сваволі, насильства й наруги, кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Читаймо Шевченка в наше сьогодення, бо пророче писання Великого Пророка таке ж актуальне нині як і багато років назад: … Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово. ("До Основ'яненка") … Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! ("Кавказ") І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. ("І Архімед, і Галілей") ... Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра…("І мертвим і живим…") Вшанування Шевченка — це не лише про данину поваги і пам’яті, а й про інстинкт виживання нації, особливо в такі часи, як зараз переживає наша багатостраждальна ненька – Україна.

Спочатку було слово

Мова — це душа народу, це його трепетне серце. Для кожного народу своя мова — найкраща, але ніхто не заперечуватиме, що українська мова за милозвучністю і співучістю — одна з найкращих. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово? Україна... Рідний край... Рідна мова... Скільки почуттів з'єдналося в цих словах, скільки ніжності, любові та ласки! Адже мова народу — це не просто звуки. Мова – інтелектуальний портрет народу, його прагнення та ідеали, це справа національної гідності. Українська мова ‒ це мова, яку плекає український народ, як код своєї держави. Це не просто мова спілкування, це національний код. Якщо раніше, нам увесь час нав’язували код нібито двомовності, а насправді, витискали на узбіччя українську мову і перетворювали її у декорацію. Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний. Коли забув ти рідну мову, Яка б та мова не була — Ти втратив корінь і основу Ти обчухрав себе дотла. (Дмитро Білоус). Велике значення має наша рідна мова, особливо тепер, у час повномасштабної війни. Чому важливо розмовляти українською під час війни? Бо українська – це мова свободи й волі, могутня зброя українського народу в боротьбі за нашу Незалежність і Перемогу”, - наголосив президент Володимир Зеленський. Підтримка нашої культури, традицій та мови під час війни посилює нас і послаблює ворога. Тож плекаймо, любімо та бережімо рідну мову.

Мова – це душа народу, а народ без мови не народ

9 листопада ми відзначаємо День української писемності і мови. Рідне слово... Воно бринить, хвилює душу. Бо мова - життя духовного основа. Рідна мова – та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Мова – це неоцінений божественний дар, який дано людині. Суспільство не може існувати без мови - засобу спілкування між людьми, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і наступним поколінням. Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові. Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах. Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності. “Мова – жива схованка людського духу”, – писав класик нашої літератури Панас Мирний. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: „Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”. Ми це відчули особливо тепер, під час повномасштабної війни з РФ. Українська мова стає зброєю, захистом і символом нескореності. Наша мова змінюється сама і змінює світ. Тепер у всіх на слуху слова українських стрілецьких пісень чи гасла «Слава Україні! Героям слава!». На площах європейських міст люди виходять на акції з україномовними плакатами, говорять українською слова підтримки нашому народу. Знаймо і шануймо ціну Слова, ціну рідної Мови, звертаймося до словників, збагачуймо свій словниковий запас. «Не бійтесь заглядати у словник: це чистий яр, а не сумне провалля», - писав М.Рильський.

Пам’ять героїв священна

Не заглушити стогін боротьби, Ні крик, ні безпорадної мольби… Роки минуть, війни вже не забути Ні тим, хто є, ні тим, кому ще бути… Цвіти Україно! Цвіти моя рідна Яскравою мальвою, сяйвом Небес! Хай ворог побачить, хай ворог відчує Що ти не вмирала, народ твій своскрес! Цвіти Україно! Співай , розвивайся! Упевнено й мужньо іди до мети! 14 жовтня – День пам’яті УПА, а також свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, а віднедавна й День захисника України. Для нас українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу.

Знаменно, що козацьке свято Покрови стало Днем пам’яті вояків УПА – армії звитяжців, лицарів, життєвим девізом яких були два слова: «Бог і Україна». Їх, як героїв поклала на жертовний вогонь багато страждальна Мати Україна, розшматована між державами – окупантами. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до самопожертви, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні. Між воїнами УПА та сучасною армією існує міцний зв'язок – боротьба за долю України. Чи може людина ,яка любить свою. країну , мовчки відсиджуватись, переховуючись знаючи , що в будь- який момент у її двері постукає ворог розграбує домівку , жорстоко познущається над рідними, а потім спалить вщент все село! Ні не може! Тож згадаємо побратимів – сучасників ,бійців АТО ООС, і тих котрі зараз відстоюють інтереси держави . Різні часи, армії ,люди та одна на двох спільна біда! 80 років проминуло з Дня утворення Української Повстанської Армії. Ми вшановуємо своїх вірних захисників, патріотів рідного краю., і за для цього у нашій книгозбірні була облаштована тематична викладка літератури « Україна – понад усе» , а також відправилась Панахида біля могили Січовому стрілецтву та Стели «Небесній сотні» .

Бо ми - українці...

28 липня 2022 року Україна вперше відзначає День Української Державності. Відзначає в часі жорстокої війни, але відзначає попри все, тому що український дух, українську волю не зламати. Свято День Української Державності - було запроваджено майже рік тому, 24серпня, під час святкування 30-ї річниці Незалежності України. Його встановлено указом президента Володимира Зеленського, підписаним під час урочистостей до річниці. Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування столиці Давньоруської держави – міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну монорелігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Давня Русь успішно долучилася до загальноєвропейського культурно-релігійного простору. Її державотворчі традиції продовжили, зокрема, Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна. Саме на вшанування видатного державотворця Київського князя Володимира Великого у День Хрещення Київської Руси–України – 28 липня – встановлено День Української Державності. Святкуючи його, ми засвідчуємо також і повагу до Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, інших знаменних представників і представниць національної еліти і борців за державність та незалежність України. Ця пам'ятна дата покликана звернути увагу суспільства на традиції українського державотворення, які мають понад тисячолітню історію. Адже в умовах інформаційної війни, коли агресор маніпулює історією, пам’ять про сторінки минулого є надзвичайно важливою. Тож саме в цей день ми низько схиляємо наші голови та щиро дякуємо всім тим, хто боронить нашу землю, нашу державність, нашу незалежність і прямо зараз дає відсіч ворогу, всім, хто працює на нашу спільну перемогу. Миру тобі, рідна Україно! Все буде Україна!

Хай буде дитинство щасливим моє і у всіх дітей світу

Хай війни стихають від сміху дитини, Душа очищається, серце співа, А розум підносить крізь будні людину, Порядність всю Землю нехай обійма. Щороку 1 червня ми відзначаємо свято маленьких громадян нашої країни – Міжнародний день захисту дітей. Він покликаний нагадати суспільству про необхідність захищати права малечі, щоб усі діти росли щасливими, вчилися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни. Водночас це й свято тих, хто завжди поруч з дітьми, хто піклується про них і допомагає твердо стати на ноги. Захист дітей — необхідна і наполеглива праця. Щоденно на планеті помирає 80 тисяч дітей з голоду, 40 тисяч — від дефіциту ліків і медичної допомоги, а в Україні через масштабну війну, почату Росією, гине двоє дітей, четверо зазнають поранення – здебільшого внаслідок нападів із використанням вибухової зброї у населених пунктах, повідомляє Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) із посиланням на дані Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Це свято набуло особливого змісту під час цієї війни, коли багато дітей стали сиротами, позбулися будинку. Війна… Перебування в укриттях, вимушений переїзд, втрата звичного середовища — ці та інші фактори можуть викликати тривогу та стрес у дітей. Проте дитинство повинно залишатись дитинством, в яких умовах воно б не проходило. Діти особливо гостро і важко переживають війну, тому важливо дати їм підтримку та опору. До цього свята у нашій бібліотеці пройшла година розваг для дітей «Хай буде дитинство щасливим моє і у всіх дітей світу». ">