середа, 9 листопада 2022 р.

Мова – це душа народу, а народ без мови не народ

9 листопада ми відзначаємо День української писемності і мови. Рідне слово... Воно бринить, хвилює душу. Бо мова - життя духовного основа. Рідна мова – та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Мова – це неоцінений божественний дар, який дано людині. Суспільство не може існувати без мови - засобу спілкування між людьми, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і наступним поколінням. Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові. Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах. Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності. “Мова – жива схованка людського духу”, – писав класик нашої літератури Панас Мирний. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: „Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”. Ми це відчули особливо тепер, під час повномасштабної війни з РФ. Українська мова стає зброєю, захистом і символом нескореності. Наша мова змінюється сама і змінює світ. Тепер у всіх на слуху слова українських стрілецьких пісень чи гасла «Слава Україні! Героям слава!». На площах європейських міст люди виходять на акції з україномовними плакатами, говорять українською слова підтримки нашому народу. Знаймо і шануймо ціну Слова, ціну рідної Мови, звертаймося до словників, збагачуймо свій словниковий запас. «Не бійтесь заглядати у словник: це чистий яр, а не сумне провалля», - писав М.Рильський.

пʼятниця, 14 жовтня 2022 р.

Пам’ять героїв священна

Не заглушити стогін боротьби, Ні крик, ні безпорадної мольби… Роки минуть, війни вже не забути Ні тим, хто є, ні тим, кому ще бути… Цвіти Україно! Цвіти моя рідна Яскравою мальвою, сяйвом Небес! Хай ворог побачить, хай ворог відчує Що ти не вмирала, народ твій своскрес! Цвіти Україно! Співай , розвивайся! Упевнено й мужньо іди до мети! 14 жовтня – День пам’яті УПА, а також свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, а віднедавна й День захисника України. Для нас українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу.
Знаменно, що козацьке свято Покрови стало Днем пам’яті вояків УПА – армії звитяжців, лицарів, життєвим девізом яких були два слова: «Бог і Україна». Їх, як героїв поклала на жертовний вогонь багато страждальна Мати Україна, розшматована між державами – окупантами. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до самопожертви, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні. Між воїнами УПА та сучасною армією існує міцний зв'язок – боротьба за долю України. Чи може людина ,яка любить свою. країну , мовчки відсиджуватись, переховуючись знаючи , що в будь- який момент у її двері постукає ворог розграбує домівку , жорстоко познущається над рідними, а потім спалить вщент все село! Ні не може! Тож згадаємо побратимів – сучасників ,бійців АТО ООС, і тих котрі зараз відстоюють інтереси держави . Різні часи, армії ,люди та одна на двох спільна біда! 80 років проминуло з Дня утворення Української Повстанської Армії. Ми вшановуємо своїх вірних захисників, патріотів рідного краю., і за для цього у нашій книгозбірні була облаштована тематична викладка літератури « Україна – понад усе» , а також відправилась Панахида біля могили Січовому стрілецтву та Стели «Небесній сотні» .

четвер, 28 липня 2022 р.

Бо ми - українці...

28 липня 2022 року Україна вперше відзначає День Української Державності. Відзначає в часі жорстокої війни, але відзначає попри все, тому що український дух, українську волю не зламати. Свято День Української Державності - було запроваджено майже рік тому, 24серпня, під час святкування 30-ї річниці Незалежності України. Його встановлено указом президента Володимира Зеленського, підписаним під час урочистостей до річниці. Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування столиці Давньоруської держави – міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. У 988 році він прийняв християнство як державну монорелігію, що стало для України цивілізаційним вибором. Християнство сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Давня Русь успішно долучилася до загальноєвропейського культурно-релігійного простору. Її державотворчі традиції продовжили, зокрема, Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна. Саме на вшанування видатного державотворця Київського князя Володимира Великого у День Хрещення Київської Руси–України – 28 липня – встановлено День Української Державності. Святкуючи його, ми засвідчуємо також і повагу до Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, інших знаменних представників і представниць національної еліти і борців за державність та незалежність України. Ця пам'ятна дата покликана звернути увагу суспільства на традиції українського державотворення, які мають понад тисячолітню історію. Адже в умовах інформаційної війни, коли агресор маніпулює історією, пам’ять про сторінки минулого є надзвичайно важливою. Тож саме в цей день ми низько схиляємо наші голови та щиро дякуємо всім тим, хто боронить нашу землю, нашу державність, нашу незалежність і прямо зараз дає відсіч ворогу, всім, хто працює на нашу спільну перемогу. Миру тобі, рідна Україно! Все буде Україна!

середа, 1 червня 2022 р.

Хай буде дитинство щасливим моє і у всіх дітей світу

Хай війни стихають від сміху дитини, Душа очищається, серце співа, А розум підносить крізь будні людину, Порядність всю Землю нехай обійма. Щороку 1 червня ми відзначаємо свято маленьких громадян нашої країни – Міжнародний день захисту дітей. Він покликаний нагадати суспільству про необхідність захищати права малечі, щоб усі діти росли щасливими, вчилися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни. Водночас це й свято тих, хто завжди поруч з дітьми, хто піклується про них і допомагає твердо стати на ноги. Захист дітей — необхідна і наполеглива праця. Щоденно на планеті помирає 80 тисяч дітей з голоду, 40 тисяч — від дефіциту ліків і медичної допомоги, а в Україні через масштабну війну, почату Росією, гине двоє дітей, четверо зазнають поранення – здебільшого внаслідок нападів із використанням вибухової зброї у населених пунктах, повідомляє Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) із посиланням на дані Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Це свято набуло особливого змісту під час цієї війни, коли багато дітей стали сиротами, позбулися будинку. Війна… Перебування в укриттях, вимушений переїзд, втрата звичного середовища — ці та інші фактори можуть викликати тривогу та стрес у дітей. Проте дитинство повинно залишатись дитинством, в яких умовах воно б не проходило. Діти особливо гостро і важко переживають війну, тому важливо дати їм підтримку та опору. До цього свята у нашій бібліотеці пройшла година розваг для дітей «Хай буде дитинство щасливим моє і у всіх дітей світу». ">

пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

Онлайн- хвилина пам’яті «Холодний подих згаслої свічі»

День жалю…День скорботи, печалі запалив нашу пам’ять. Свічки - це ті душі, листочки опалі, хто став тінню в голодні роки. У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів в Україні. Наймасштабнішим з них був голодомор 1932-1933 років. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи! Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932 – 1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячується ця хвилина пам’яті. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна прикопати в глибинах викривальні документи. Можна стерти сліди злочинів. Можна раз, вдруге, втретє переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується – щоб там не було. Народна пам’ять – найдостовірніше історичне джерело.
Хай ця хвилина пам’яті для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті й селі, у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

середа, 13 жовтня 2021 р.

Славні сини України

Україна! Скільки глибини у цьому слові… Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці… Україна – це розкішний вінок із рути, барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, Карпатські верховини і донецькі простори, – все це наша Україна. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею синє, чисте, бездонне небо. І здається, ніби це знову, вже вкотре, прийшла до нас Прекрасна Діва Марія і знову розкинула над нами свій небесно-синій омофор-покров, щоб захистити нас. 14 жовтня – величний і багатий на свята день - День Козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника України. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. З давніх – давен, 14 жовтня, був великий козацький день. Саме тоді відбувалася велика Генеральна січова Рада. На ній вирішували найважливіші питання козацького життя. Цей день історії запам’ятався всьому українському народу як найголовніше свято всіх людей, котрі відносять себе до козацького роду. У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Саме тому днем офіційного створення УПА було обрано 14 жовтня – Свято Покрови. Збройні сили України своїми славними традиціями зобов’язані козацтву. Багато століть лунають над нашою землею пісні, які уславлюють козаків. Тож хай живе і донині слава козацька, слава України. Справді історія захисників України сягає часів давньої історії. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Як говорив Тарас Шевченко: «У своїй хаті – своя сила і правда, і воля», тож маємо обов’язково шанувати тих, чий святий обов’язок – захищати свою хату, боронити свою правду – своєю силою і своєю волею. Отож, напередодні свята, 13 жовтня, ми разом з юними користувачами нашої бібліотеки здійснили історичну онлайн - подорож «Гордість і душа держави ,її надія і оберіг- це захисники України».
Козаки. Українців називають козацькою нацією, за звичаями, традиціями, за духом. То що ж означає насправді цей козацький дух? Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво. Козаки дуже добре володіли фортифікаційним мистецтвом: оточували себе валами і ровами, перейти які було неможливо. А якщо доводилось розкладати табір – розставляли довкола вози. У козаків були добре розвинуті кіннота, піхота та навіть флот. У XVII столітті їхню піхоту вважали найкращою в Європі. Вміло стріляли з рушниць, мушкетів та володіли холодною зброєю. А ще характеризувались неабиякою спритністю та вмінням виходити зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Бо ж кажуть, були серед них навіть характерники.«Ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, їх не брали».
Опришки. Опришки були воїнами-повстанцями. Вони боролись проти панського гніту: польської шляхти, австрійських та угорських панів, молдавських бояр.
Січові стрільці. «Ой у лузі червона калина Похилилася. Чогось наша славна Україна Зажурилася. А ми тую червону калину піднімемо, А ми нашу славну Україну, Гей, гей, розвеселимо!»
Вояки УПА 1942—1954 роки. Перші загони УПА організував отаман Тарас Бульба-Боровець. Підпорядковуючись уряду Української Народної Республіки, Українська Повстанська Армія боролась проти радянських і німецьких військ. Протягом всього існування УПА німці намагались її знищити: це були масові акції, зокрема розстріли.
Самооборона, «укропи», кіборги. Сучасні українські воїни – це знову ті, хто взявся за зброю, щоб захистити державу. Їх називають воїнами світла, бо вони світлі і воюють за правду. Вони сильні, як ніколи. Вони продовжують боротись, бо ми мусимо премогти. Отож, якщо ви зустрінете людину з медалями на грудях – поклоніться їй. Завдяки цій людині ви живите на світі – вільні, щасливі і спокійні. Якщо ви зустрінете офіцера, воїна України – поклоніться йому. Він захищає ваше життя. Мільйони людей вірять, що небо нашої України – матері буде мирним, адже його оберігають славні воїни, їм довіряють найдорожче, найсвітліше – оберігати мир!

середа, 21 липня 2021 р.

Поетеса з легіону безсмертних

Людина, яка «ламала усі межі», залишалася собою за будь-яких обставин, вміла повести за собою, була харизматичною і послідовною у всіх своїх вчинках. Таких людей у світі небагато, але вони є у кожної нації, на кожному відрізку часу. Олена Теліга була саме такою — взірцем послідовності та пасіонарності. Ось якою згадував Олену український прозаїк і журналіст Улас Самчук: «Для мене вона була великою несподіванкою і відкриттям. Я був гостро вражений її екзальтованістю, напруженою, невтомно грайливою вдачею». А ось спогад письменника Євгена Маланюка: «Вона вся була якимось протестом проти сірості, безбарвності, нудоти життя… Це була людина, яка хотіла радості, і ще раз радості з королівськими значеннями цього слова». Жива, весела, розумна, емоційна жінка, яка«випереджала свій час». А ще — жінка-загадка, яку досі важко розгадати попри те, що факти її героїчної біографії вже відомі широкому загалу. Олена Теліга народилася у російській глибинці, але стала однією з найполум’яніших борців за незалежність України. Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилась, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші. Ми повинні говорити про естетичні якості її поезії. Це була поезія, яка продовжувала ідеї Лесі Українки, власне, оця поезія мужня, мужня не по-жіночому, така могутня. «Не треба слів, хай буде тільки діло» – це поезія, яка найбільше характеризує її тодішнє кредо. Поезія Олени Теліги мусить стати широко знана і мусить наша молодь виховуватися на зразках цієї мужності й цієї непересічної особистості, яка усю себе віддала на вівтар своєї батьківщини. Хотіла йти «крізь січні в теплі квіти», «крізь біль розлук у радість стріч». Але її довелося йти крізь крижаний лютий. «Сніги і вітри над моєю Вітчизною». Але вона вірила – «за цими снігами і вітрами відчувається вже сонце і зелена весна… Дожити б …» Саме цієї Весни і цього Сонця не побачила , бо сама собі вибрала і напророчила таку смерть.
До 115 – річчя з дня народження О. Теліги, для своїх користувачів, ми підготували та провели поетичну акварель «Поетеса з легіону безсмертних». Загинула Олена Теліга в Бабиному Яру, 22 лютого 1942 року.