Горить свіча, і випікає серце її вогонь.
І серце скапує сльозами в пригорщі долонь...
Нема від серця сліду - тільки світло -
Яскраве й тепле, наче подих свічки...
Пам’ять -- нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво - чорним кольором. І одна з найтрагічніших сторінок історії України не повинна бути забутою, адже її чорне крило простягнулося майже над кожною сім’єю рідної країни. Це - голодомор 1932 - 1933 років. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.
Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога в майбутнє пролягає через минуле. треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати її.
До цієї трагічної дати наша бібліотека підготувала тематичну викладку літератури "Невиплакані сльози України" та вечір - спогад "Голодний рік, як чорна птиця, над краєм змореним літав".
Відкривайтесь небеса! Зійдіть на землю всі українські села, хутори,
Повстаньте над планетою,невинні душі, збудуйте пам’яті негаснучий собор!