Пам'ять від жаху кричить,
Серце від болю щемить,
За убієнних безвинно
Синів і дочок України!
Пам'ять –
нескінченна книга, в якій записано все: і
життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і
чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в
тяжкому смертельному сні 1933 року.
Неможливо
зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти,
як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній
матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок.
Кажуть, що
минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх
поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб
подібні людські трагедії не повторилися.
25 листопада
ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років. Кожен із нас
переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися
людські серця.
Ми мусимо пам’ятати
про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю,
не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи
не повторився.
Озиратися у
минуле треба кожному, тому що людина не живе в одному часі, а у трьох часових
вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає
через минуле.
Треба
осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди
не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися
треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
То ж запалімо
свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не
оплакували, не проводили, не поминали…
Вшановуючи
пам’ять жертв Голодомору, наша книгозбірня для своїх користувачів облаштувала
тематичну викладку літератури «Схилімо
голову в скорботі» та підготувала історико-літературну композицію «Людської
пам’яті мости»