понеділок, 29 березня 2021 р.

У гостях у Марійки Підгірянки

Онлайн – мандрівка до тижня дитячого читання « Читай , розвивайся, дій – майбутнє в твоїх руках»
Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… А писала, бо чула душевну потребу… Марійка Підгірянка. Марійка Підгірянка — псевдонім Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської, української поетеси, яка народилася 29 березня 1881р. в с. Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого. Марійка здобула лише початкову освіту (6 класів), але на досягнутому не зупинилася. Мріючи стати вчителькою, вона зайнялася самоосвітою. Допомагав дочці батько, який досконало володів німецькою мовою, добре знав математику, біологію. У 1896 році склала екстерном іспити до Коломийської школи. В 1900 році у Львові складає іспити на атестат учительки народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття. Перші вірші почала писати з 13 років, але польською мовою. Згодом почала писати українською. Марійка Підгірянка самотужки оволоділа такими мовами: українською, російською, польською, чеською; читала грецькою, латинською та італійською. Поетеса успішно займалася перекладацькою діяльністю. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій „Відгуки душі” вийшла 1908р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні („Співанки”, „Вечір”, „Що роблю я, що я дію”). Виступала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми. Досить своєрідною є поема „Мати-страдниця”, написана в 1919р.
Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. До кінця життя Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, писала вірші для своїх онуків. У 1960 році М. Підгірянку прийняли в члени Спілки письменників. У 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти». Померла Марія Омелянівна Підгірянка 18 травня 1963 року. Похована у Львові на Личаківському кладовищі, неподалік від могили Великого Каменяра. Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Окремі вірші писала на відомі мелодії народних пісень, щоб їх могли наспівувати діти. Посмертні збірки віршів Марійки Підгірянки для дітей – «Безконечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ростіть великі» (1979), «Школярики йдуть» (1981). Багато віршів, а також п’єса «В чужому пір’ю», казка «Рожка Тихолазка» публікуються вперше – взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Її твори ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкувалися у колективних збірках і антологіях, у журналі «Малятко». Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність вислову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пісень її віє свіжість, запах пильних квіток, шум і туга наших смерекових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пустих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золо­то, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова весняна молитва жайворонка.

середа, 24 березня 2021 р.

Читай, розвивайся, дій- майбутнє в твоїх руках

Щороку у дні весняних канікул дитячі бібліотеки України проводять Всеукраїнський тиждень дитячого читання. «Читання-ось найкраще навчання» - стверджує народна мудрість. Не погодитися з цими словами не можна. В цьому переконуєшся щоразу, коли мова заходить про роль книги в житті людини. Особливо вона необхідна дитині у ранньому віці, з якої формується майбутня особистість, бо книга і читання – це великі вчителі і вихователі людських душ. Потрібно обов`язково прищеплювати любов дитини до книги як джерела знань, до усної народної творчості, бо вона допомагає виховувати доброту, чуйність, розвивати спостережливість, логічне мислення, почуття гумору. Нерідко книга, прочитана ще в дитинстві, залишається в пам`яті на все життя. Бібліотека щоразу зустрічала багатоголоссям, веселим гамором та сміхом сотень дітлахів-читачів і їхніх батьків. Ми звикли, що тут завжди багато читають, малюють, декламують, , майструють… І раптом – тиша, порожнеча, книжкових поличок не торкаються рученята допитливих дітлахів… Традиційно відкриття Тижня ми розпочинаємо масштабно, але сьогодні, в умовах карантинних обмежень, воно проходить у трохи іншому форматі. Ми швидко адаптувалися і почали працювати по-новому в непростих умовах. Ми розпочали величезну роботу, щоб бібліотека залишалася невід’ємною частиною життя читачів, наповнивши дитячі оселі навчанням і дозвіллям в онлайн-форматі. То ж багато цікавого чекає на вас на нашій сторінці у фейсбук та на блозі бібліотеки.

вівторок, 9 березня 2021 р.

Співець людини, волі й України

В історії кожного народу є імена культурних діячів, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління.Є такі імена і у нашого народу – Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Василь Барка, але серед них найпочесніше місце посідає Тарас Шевченко. Шевченко не запозичував і не видумував свого вчення. Його геній скристалізував те, що було сутнісним в історії, сучасності і мріях народу. Як висловився Дж. Грабович, «...він співець і пророк, що передавав голос свого народу, він духовний батько відродження української нації». Зважаючи на доленосні і бурхливі події в Україні, бачимо, що Шевченко, як і ота трагічна новоявлена Небесна Cотня сучасних юних героїв гордої і незламної країни, полегла на Майдані незалежності, живе посеред нас, додає сміливості і впевненості у боротьбі з нашими відвертими і прихованими ворогами. Шевченкове життя – символ тернистого шляху боротьби за свободу. Воно постало перед українцями живим прикладом того, як можна крок за кроком звільнятися з полону пригніченості, зневіри, комплексу меншовартості і національної депресії. Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Якщо, відкривши навмання «Кобзар», прочитати будь-який вірш і переосмислити його глибинну суть в сучасних позиціях, одразу стає зрозуміло: поезія адресована саме нам, сучасникам, нащадкам творця. Наприклад, «Гайдамаки»: «Того ж батька, такі ж діти, – жити б та брататись», … «ні, не вміли, не хотіли…». І в цьому сучасність Шевченка. Не дарма ж його називають пророком. Крім того, що Шевченко – затятий співець добра і справедливості, голос істини, совісті і честі. І в цьому теж сучасність Шевченка.В цьому вічність і невмируща пам’ять Шевченка. До відзначення 207-ї річниці з дня народження Пророка, наша бібліотека підготувала тематичну викладку - інсталяцію «Тарас Шевченко - син українського народу» та літературні читання « Співець людини, волі й України».