понеділок, 29 березня 2021 р.

У гостях у Марійки Підгірянки

Онлайн – мандрівка до тижня дитячого читання « Читай , розвивайся, дій – майбутнє в твоїх руках»
Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… А писала, бо чула душевну потребу… Марійка Підгірянка. Марійка Підгірянка — псевдонім Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської, української поетеси, яка народилася 29 березня 1881р. в с. Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого. Марійка здобула лише початкову освіту (6 класів), але на досягнутому не зупинилася. Мріючи стати вчителькою, вона зайнялася самоосвітою. Допомагав дочці батько, який досконало володів німецькою мовою, добре знав математику, біологію. У 1896 році склала екстерном іспити до Коломийської школи. В 1900 році у Львові складає іспити на атестат учительки народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття. Перші вірші почала писати з 13 років, але польською мовою. Згодом почала писати українською. Марійка Підгірянка самотужки оволоділа такими мовами: українською, російською, польською, чеською; читала грецькою, латинською та італійською. Поетеса успішно займалася перекладацькою діяльністю. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій „Відгуки душі” вийшла 1908р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні („Співанки”, „Вечір”, „Що роблю я, що я дію”). Виступала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми. Досить своєрідною є поема „Мати-страдниця”, написана в 1919р.
Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. До кінця життя Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, писала вірші для своїх онуків. У 1960 році М. Підгірянку прийняли в члени Спілки письменників. У 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти». Померла Марія Омелянівна Підгірянка 18 травня 1963 року. Похована у Львові на Личаківському кладовищі, неподалік від могили Великого Каменяра. Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Окремі вірші писала на відомі мелодії народних пісень, щоб їх могли наспівувати діти. Посмертні збірки віршів Марійки Підгірянки для дітей – «Безконечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ростіть великі» (1979), «Школярики йдуть» (1981). Багато віршів, а також п’єса «В чужому пір’ю», казка «Рожка Тихолазка» публікуються вперше – взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Її твори ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкувалися у колективних збірках і антологіях, у журналі «Малятко». Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність вислову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пісень її віє свіжість, запах пильних квіток, шум і туга наших смерекових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пустих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золо­то, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова весняна молитва жайворонка.

Немає коментарів:

Дописати коментар