Шлях української Конституції

28 червня Україна відзначає головне державне свято — 30 - річчя Конституції України, присвячене історичній події 1996 року, коли Верховна Рада ухвалила Основний Закон. Цей документ закріпив засади незалежності, демократії, суверенітету та ключові права і свободи людини.Сьогодні, під час повномасштабної боротьби за суверенітет, Основний Закон слугує нагадуванням про цінності, які відстоює наш народ, та міцний фундамент української державності. Українці віками виборювали своє право на самовизначення, починаючи від Конституції Пилипа Орлика, і сьогодні це право відстоюється зі зброєю в руках. Конституція України, прийнята в 1996 році насправді не є першою конституцією, що зародилася на українських землях. 5 квітня 1710 року славнозвісний гетьман Пилип Орлик створив «Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького». Гетьман прагнув звільнити Україну з-під влади ненависної Москви, а в його конституції вперше було задокументоване право України на самоврядування і незалежність. Конституція України, що прийнята 28 червня 1996 року – це Закон законів, це сутність подальшого розвитку і вдосконалення суспільства, це головний оберіг державності. Усі ці роки – це роки нашого воскресіння, осмислення своєї долі і історії. День Конституції — це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції : “Стаття 161. Історія Конституції України — це багатовіковий шлях державотворення, який бере початок з кодифікацій Київської Русі і сягнув свого апогею 28 червня 1996 року. Процес еволюціонував через віхи козацтва, визвольні змагання та радянську добу. Проєкт документа розроблявся майже шість років. Найгостріші суперечки точилися навколо статусу Криму, державної символіки та розподілу повноважень. Вирішальне засідання тривало майже добу, і о 09:20 ранку 28 червня 1996 року Верховна Рада України остаточно ухвалила та ввела в дію Конституцію. Сьогодні Основний Закон закріплює Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу, де найвищою цінністю є людина, її життя і здоров'я.

Болем Чорнобиля серце болить

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель Минуло рівно 40 років. Весняна ніч 26 квітня 1986 року стала чорною. Атом, який вважали прирученим та мирним, вирвався на волю, нагадавши нам, наскільки крихким є життя під сонячним небом. Чорнобиль — це не лише назва міста чи атомної станції. Це символ болю, мужності ліквідаторів та вічного застереження для майбутніх поколінь. Сьогодні Чорнобильська зона — це місце, де природа заліковує рани, але радіація залишається невидимим свідком трагедії. 40 років — це мить для історії, але це ціле життя для тих, хто втратив домівку. Чорнобиль. Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять. Це наш нестерпний біль. Не могла оминути цю трагічну сторінку в нашій історії і наша бібліотека. З цієї нагоди ми підготували і провели мандрівку у часі «Чорним лихом,чорним смутком в ніч квітневу став Чорнобиль» та облаштували тематичну викладку літератури «Болем Чорнобиля серце болить»

Я крізь сльози сміятимусь…

155 років тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим іменем. ЇЇ життя – це легендарний подвиг жінки , яка втілює в собі силу і мудрість, талант і щиру душу. Такою зіркою була видатна поетеса Леся Українка. Вогонь пісень Лесі Українки - це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя несе і зараз, устами нашими, її потомків. Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім'я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам'яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її. Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже багато. А для жінки вони особливо цінні - уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво, зів'ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Нема необхідності тут нагадувати біографію поетеси, вона відома кожному, хто вивчав літературний процес. Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з неміччю, - варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра зробила з неї велику поетесу. Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя. Вона бачила тяжкий стан рідного народу і, як ніхто інший, бажала змін. Та чи могла слабка дівчина достукатися до далеких володарів, чи хоча б взяти в руки зброю? Проте Леся знаходить інший шлях - її зброєю стало слово. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій. Лесині слова справді стали міцною зброєю. Вони не могли пробачити здоровим, сильним людям їх пасивності, байдужості до горя інших. Поетеса була впевнена, що слід сподіватися навіть без надії, що слід щось робити заради кращого майбутнього. Усі часи вимагали таких жінок, як Леся Українка: не зманіжених, розкішних, розбещених панянок і пань, а героїчних маленьких поборниць тліну. Вони були потрібні, наші українські героїні, у часи Лесі Українки. Вони потрібні і сьогодні, коли Україна знову має шанс стати сильною державою. З нагоди відзначення 155 – річчя від дня народження Лесі Українки у нашій бібліотеці для своїх користувачів, ми облаштували тематичну викладку літератури «Я крізь сльози сміятимусь…»

Україна - могутня ріка нашої історії

День 22 січня 1919р. увійшов до національного календаря як велике державне свято. Він видався велично і гордо Добрим днем, який зумів об’єднати воєдино українців у свою, рідну українську соборну державу. З того часу не один раз переписувалась українська історія долями та життям її патріотів, і на ювілейному році Незалежності держави питання соборності постало з новою силою, актуальністю та тривогою. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності, наш народ не раз переживав і переживає як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель. Так розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Ранок. 22 січня. Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. Часточка надії і віри у краще майбутнє нашої великої родини, що зветься Україною. Соборність України – одна з важливих тем історії України. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою й неймовірно складною. День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня - день, коли був проголошений в 1919 році Акт злуки, встановлено днем Соборності України. Наша бібліотека спільно з сільським клубом ,також вшанували цей день в історії нашої держави і провели історичний вектор « Ураїна – могутня ріка нашої історії»