субота, 23 листопада 2019 р.

Чорні крила голодомору


Мільйони тих,
       що голодом убиті,
  навіки стали
           пам’яттю і болем,
               пшеничним білим хлібом,
                                                         чорним житнім…
                                                              І просто – полем,
                                                                 українським полем.
   
   Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.
   Тож пом’янемо сьогодні, хоч і з запізненням у декілька довгих десятиліть, мовчанням тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
   У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. В Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, а наступного дня влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
  Бо, вічна пам’ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.
  Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору, щоб вписати їх в історію пам’яті.
 
 
 

 
 

Немає коментарів:

Дописати коментар