Є в історії українського народу багато кривавих та складних подій, але є такі, що не можна збагнути ані розумом, ані серцем. Голодомори…Як не жахливо навіть згадувати про це, але ми мусимо. Мусимо, щоб віддати шану закатованим голодом людям, дати історичну оцінку діям тодішньої «народної влади», усвідомити наслідки жахливих лихоліть, а головне — навчитися розуміти найменші спроби «великих людей» досягти «великих цілей» ціною життя дитини, людини, нації.
Щороку у четверту суботу листопада Україна прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодоморів , перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили .
Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани - присвячується хвилина мовчання.
Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933, 1946-1947 рр.
Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба- останню надію на порятунок.
Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.
З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки обіцяли , що пам’ятають, що не забудуть . Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.
Немає коментарів:
Дописати коментар