Живеш в Україні – то знай її мову

Любіть красу своєї мови,

Звучання слів і запах слів.

Це квітка ніжна і чудова

Широких батьківських степів.

 

21 лютого наша країна разом з усім світом відзначає День рідної мови. Це день повернення українців до їхньої історичної пам'яті. І одним із шляхів до такого повернення є оволодіння рідною, українською мовою. Шукаймо разом цей шлях. Намагаймося, розбудити заснулі серця наших співгромадян, допомагаймо їм усвідомити себе українцями. Повертаючись до національного - повертаємось до себе, з допомогою рідної мови.

Наша мова - одна з найдревніших і найбагатших серед тисяч мов світу. Чи всі ми, носії цієї чудової мови, належно дбаємо про неї? Чи всі усвідомлюємо, яким великим скарбом володіємо?

   У слові рідної мови прихована та енергія, що розкріпачує людину, робить її незалежною, допомагає усвідомити свою значущість у світі, дає захисток душі й духу.

   Кажуть, у нації не відібрати майбутнє і минуле, якщо не знищити мову. Бо саме вона є тим річищем, що несе рідне слово із покоління в покоління. Коли ж замулимо його - перестанемо бути народом, нацією. Тож пильнуймо це чисте джерело, шануймо тих, хто несе українське слово, його утверджує і плекає.. Зерна любові до рідної мови. Нехай вони проростуть у серці кожної людини і заколосяться плідною нивою.

   Наша книгозбірня свято шанує цей день. Для своїх користувачів, ми облаштували тематичну викладку літератури «Живеш в Україні – то знай її мову!» та підготували годину поетичного настрою « Живої мови чарування».

Пам'ятай, Україно, патріотів синів!

  

 

                  Як сніги покриють землю
                   Рядном білим, не забудь
                  Спом’янути тую славу,
                 Що лишилась нам з-під Крут.

 

 

29 січня 1918 року в історії України з’явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров’ю , назва якої – Крути! Світова історія знає багато жертв в ім’я ідей, але аналогічної Крутам не було.

Саме тоді назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового  духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним  символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

   А що було під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Якої вічної нагороди сподівались юнаки, вирушаючи в бій? Чи вони вірили в свою перемогу?

   Бій під залізничною станцією Крути належить до однієї з найбільш трагічних сторінок української історії. Але трагедія була не лише в тому, що під Крутами загинув цілий Студентський Курінь. Справа, за яку вони полягли, є справді священною, тож  смерть трьохсот борців на полі бою не можна сприймати лише як трагедію. Трагедія полягала в тому, що внаслідок тодішньої політики Українського Уряду українська держава лишилася без своєї збройної сили, без армії. Трагедія була в тому, що на розпачливий заклик Уряду, виданий до українського народу в останні хвилини («Бороніть Україну в небезпеці! Московська армія наближається до Києва!»), відгукнулися лише студенти, які й виступили захищати Україну. Найстаршому з яких  було - 21 , молодшим по 14-16 років.

Це був перший і останній бій юних захисників української незалежності, а для більшості – перша і остання у їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом.

   Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі...   

   В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації.

Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони  живуть у пам’яті  і  справах наступних поколінь.
   Наша книгозбірня також вшановує пам’ять про юних героїв.
Тож з нагоди цієї історичної події, для своїх користувачів, ми облаштували тематичну викладку літератури «Допоки пам’ять в серці не згасає» та провели годину історичної пам’яті « Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...Пам'ятай, Україно, патріотів синів!»

 

 

Щасливого Різдва, щасливого Нового року

   Вже загоряється зоря

Вісниця неземного дива.
І серце щедро наповня
Чаша повна радості і миру.

 

Різдво – мабуть, саме світле і радісне  свято в році, недарма його з таким нетерпінням чекають і дорослі, і діти. Малюкам в цей день потрібно приділити особливу увагу, пояснюючи важливість християнських традицій і доносячи до них суть цього свята, щоб Різдво стало не просто приводом для веселощів, а днем, наповненим глибоким символізмом.  Вже багато століть український народ святкує Різдво Христове – одне з найкращих свят, що дуже шанується нашими співвітчизниками. Воно являє собою чудове свято, що поєднало в собі найкращі християнські традиції, які донесли до наших часів наші предки. Саме таке поєднання зробило це свято найнароднішим, найвеселішим, таким, що запам’ятовується надовго і залишає слід у душі кожної людини

   Різдво вважають святом сім'ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року.

       До наших днів деякі традиції збереглись, деякі втратились, деякі змінились, можливо, навіть виникли нові. На жаль, мусимо відмітити, що все ж за довгі роки втратилась прекрасна традиція милостині та прийому до дому бідних, самотніх осіб чи сиріт. Це чудова традиція, яка дарує святковий настрій та піднесеність духу, адже ніщо не може зрівнятись з відчуттям того, що ми змогли подарувати свято тому, хто дуже потребував цього.

    Закликаємо вас дотримуватись прекрасних українських традицій святкування Різдва і не забувати про тих, кому ви потрібні, щоб ніхто не почувався самотнім у час Різдва

     Щиро вітаємо Вас зі світлим та радісним зимовими святами. Нехай Новий рік принесе Вам гарні новини, щасливі події, додасть наснаги та творчого натхнення, а також наповнить серце добром, любов’ю та вірою у здійсненні заповітних мрій та сподівань.

 Щасливого Нового року та веселих Різдвяних свят!!!

 

Засвіти свічу на вікні

                    Голодомору  сльози  і  могили …

                 І  перед  ними  ми  в  боргу  завжди
               За  тих,  що  крихти  хліба  не  доїли
                 І  не  допили  чистої  води.    

 

 Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931 р. – 380 млн. пудів.

   На  багатих  чорноземах  України  вмирали…  Вмирали  у  полі,  на  дорозі,  під  тином.  Вмирали  поодинці  та  сім’ями.  Вмирали  цілі  села  і  славні  козацькі  роди.  Голод  забирав  тих,  хто  заради  шматка  хліба  не  виривав  окрайця  з  голодних  дитячих  ротів,  не  стежив,  не  доносив  на  брата,  не  вмів  торгувати  совістю.

Якими  словами  описати  мучеництво  України,  яка  поклала  у  землю  мільйони  своїх  кращих  синів  і  дочок?  Голодомор  позначився  на  майбутньому  нації:  третина  умертвлених – діти,  які  не  народили  нащадків.

   А які страждання терпіли матері, у яких на руках умирали діти. Чи є для матері більша мука, ніж пережити своїх дітей?..

Гинули матері. Зникали з лиця землі щирі, добрі жінки, які несли в життя щастя, радість, працю. Гинули діти великої нашої землі.

   Ми закликаємо  вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

Відчинімо наші душі і серця для пам’яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.

Наша книгозбірня ніколи не залишається осторонь цієї чорної дати в історії  України. Для своїх користувачів ми облаштували тематичну викладку літератури «Пам’ятаємо…» та підготували і провели годину пам’яті «На вікні свіча догасала»

 

                                                           Засвіти свічу на вікні.
                                                       Хай промінням сягне до зорі,
                                                       Хай освітить весь світ співчуттям.
                                                           Це збагни ти собі і затям.

 

 

 

 

Нам злуку дарував Господь.

      Нехай ніхто не половинить

     Твоїх земель, не розтина,

      Бо ти єдина, Україно,

     Бо ти на всіх у нас одна.

     Одна від Заходу й до Сходу,

     Володарка земель і вод -

    Ніхто не ділить хай народу,

  Бо не поділиться народ……

 

Д. Чередниченко

      Перше листопада було, є і залишиться в українському житті однією з найбільших подій української історії. Саме тоді, 1 листопада 1918 року після шести століть іноземного поневолення західноукраїнських земель, виникла національна українська держава, яка на основі Тимчасової Конституції стала іменувати себе Західно – Українською Республікою. Саме в цей день на стародавній ратуші Львова вперше замайорів Національний жовто-блакитний стяг. 21 листопада останні українські підрозділи покинули місто. Між цими двома датами проліг короткий відрізок часу – короткий, але насичений змістом і подіями Великого Зриву народу за свою свободу. Листопадові бої лягли в основу всіх подальших змагань: і героїчних походів з армією Наддніпрянської України, і підпільної боротьби проти польського окупанта, і нерівного бою з новими поневолювачами.

    13 листопада 1918 року було ухвалено Тимчасовий Основний закон ЗУНР, який затвердив конституційні основи новоствореної держави. Вища законодавча влада була зосереджена в руках членів Української Національної Ради. До парламентської когорти  потрапили найвизначніші люди краю – письменник Василь Стефаник, Антін Крушельницькій, Омелян Попович, Петро Карманський, Осип Назарук, науковці Кирило Студинський, Мирон Кордуба, Станіслав Дністрянський, Олександр Барвінський, Митрополит Андрей Шептицький, священики Андрій Бандера, Степан Онишкевич, правники Сидір Голубович, Роман Перфецький, практично всі українські політики.

А далі запеклі бої Української Галицької Армії за державність, переїзд уряду ЗУНР до Станіславова (тепер Івано-Франківськ), наступ 80-тисячої армії Галлера, оснащеної державами Антанти. Опинившись у скрутному становищі Українська Народна Рада розпочала переговори з Українською Народною Республікою про об’єднання всіх українських земель в єдину державу. Ухвалу про об’єднання ЗУНР та УНР Українська Національна Рада одностайно прийняла у Станіславові 3 січня 1919 року, а 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт злуки ЗУНР та УНР.

    ЗУНР проіснувала недовго, але день 1-го листопада назавжди став символом невмирущої ідеї українців до свободи і незалежності.

   З цієї нагоди, у нашій книгозбірні для користувачів буде проведено інформаційну годину «Нам злуку дарував Господь»

 

 

 

Козацька держава -наша гордість і слава

 

Улюблена Богом перлина

  Для всіх українців одна —

Козацька моя Україна,

   Хлібів золотих сторона.

Ось і знову ступила на наш поріг золоточола осінь. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею - синє, чисте, бездонне небо. І здається, ніби вже вкотре, прийшла до нас Прекрасна Діва Марія і знову розкинула над нами свій небесно- синій омофор-покров, щоб  захистити нас, змусити замислитись над цінностями життя.

     14 жовтня – день особливий, коли переплітаються релігійне та державне, народне та військове – Покрова Пресвятої Богородиці, день українського козацтва, річниця створення Української Повстанської Армії  та день захисника України.

       Покрови Пресвятої Богородиці, для нас, українців- свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу.

    Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву — Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

    2014 року в українському суспільстві в результаті реакції на збройну агресію Росії підсилилися проєвропейські тенденції відмови від радянських символів і свят, зокрема, від Дня захисника Вітчизни.

    День захисника́ України — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і неробочим днем.

   Свято встановлено 14 жовтня 2014 указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу.

      Наша бібліотека теж відзначає це свято. Разом з школою та клубом була підготовлена та проведена героїко-патріотична година «Козацька держава наша гордість і слава», а користувачі нашої книгозбірні мали змогу переглянути тематичну викладку літератури

   «Україна — козацька держава».

 

 

 

 

 

 

 

 

Без добрих книг душа черствіє

Сьогодні особливий день для тих,

Хто книгу любить, поріднився з нею,
       Сьогодні свято – День бібліотек!
    Хай осяває нас щасливою зорею!
    
    30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек. Цього дня християнський світ відзначає свято – Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії (з грецької Софія – знання, мудрість). Бабине літо і свято великого, духовного, багатого колективу бібліотечних працівників! Скільки в стінах бібліотек переплелось людських долонь, скільки збережено і упорядковано книг!   

Давним-давно людина почала збирати книги. Багаті правителі вважали за свій обов’язок та честь мати при своїх палацах бібліотеки. Ще і слова такого не було «бібліотека», а зібрання книг вже існувало. Послухайте, як вони називались: «Пристанище мудрости», «Аптека для душі», «Дім порад і наставлянь».

    Олесь  Гончар писав: „Ріднити людей з книгою, відкривати їм красу й силу слова – що може бути достойнішим?”. На нашу думку, вони точно характеризують  призначення  бібліотекаря.

    Для кожної освіченої людини, бібліотекар – це насамперед творча особистість, яка безкорисливо, щедро з повною віддачею служить суспільству та своїм користувачам.

    Книга – бібліотекар – читач – це нерозривний ланцюжок, який пов’язує ці три нероздільні слова. Не може існувати бібліотека без книги, а книга без читача.

     Cільська книгозбірня покликана вирішити багато проблем у селі, стати територією духовності та знань, першим помічником в освіті, професійному становленні, організації дозвілля населення. Основою для бібліотеки стає не просто видача книг, а робота з громадою: соціальна діяльність, надання консультацій, інформаційна допомога.

      Давно сказано: хороша робота два століття живе. Живе і більше, нерідко багато тисячоліть. Якщо не в матеріальному своєму вираженні, то в людській подяці, пам'яті. За всіх часів в усіх народів понад усе цінувалися вміння, професійна майстерність. Хороший бібліотекар має бути компетентним і в книжках і в людях. Головне, щоб наші читачі не покидали бібліотеку з почуттями розчарування чи невдоволення. Тому що без читача немислима професія бібліотекаря.

І сьогодні нас вітають наші користувачі!!!