Ми читаємо завзято, а читати нам – це свято

Комп’ютерний настав нестримний час,

Прогрес такий, що годі і встигати.
 І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.

     Щороку у дні весняних канікул дитячі бібліотеки України проводять Всеукраїнський тиждень дитячого читання. Як свято - Тиждень дитячого читання із дуже давніми традиціями сьогодні не лише не втратило свого значення, але й набуло особливого змісту для кожного учасника, від дворічного малюка, який пробує книжку «на зуб», до солідних «живих» класиків дитячої літератури.

      Традиційно такий тиждень розпочався і в нашій книгозбірні  під  гаслом «Ми читаємо завзято, а читати нам – це свято». У цей період проходять  різноманітні заходи, спрямовані на залучення підростаючого покоління до невичерпних джерел знань,  прищеплювання дітям уміння самостійно працювати з книгою, аналізувати, робити висновки з прочитаного, виховування любові і поваги до книги.

•        Відкриття  тижня  дитячого читання   розпочали з  літературного портрета «Наталена Королева – найекзотичніша постать в українській літературі» - присвяченого 130 – річниці з дня народження.
•       Другим заходом Тижня  для  користувачів пройшла година читання поезій « Поезія, це завжди неповторність» - присвячена  до Всеукраїнського дня поезії
•       Доречним буде завершити тиждень  заходом приуроченим до дня сміху , а саме буде проведено  сміх – тайм «Першоквітневий кавардак». . 

 Не залишила  байдужими жодного читача книжково-ілюстративна викладки літератури:

«Книги – кораблі думки…». 

      Цей тиждень надзвичайно яскравий і неймовірно захоплюючий. Він приносить  дітям багато позитивних вражень, додає знань, а бібліотеці – нових користувачів!

 

 

Троянди Шевченкової любові

                                                                          Шевченко – це Україна,

                          Україна – це Шевченко

     В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство.   Скільки років минуло з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

      Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум’яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу.

     Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші  душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ,  свою Україну.

      Доля Тараса і доля України – невіддільні. Шевченко жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення українського народу до волі.

      Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум’яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами.

      Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

      Український народ свято вшановує пам’ять свого безсмертного пророка, поета.  Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота. 

     Шануючи  Кобзаря, у нашій книгозбірні, для своїх користувачів ми облаштували тематичну викладку літератури: «З Кобзарем у серці» та провели літературний акорд

«Троянди Шевченкової любові».

 

 

 

                                                                                                                                                                          
                                      

Гірко плаче Україна за своїми синами

                                         

             П’янила ниву кров їх чиста
         Звершилося: вже бій стихав,
          І впали всі героїв триста!
         Останніх, смілих – гнів садиста
          В полоні всіх закатував.

 

   Сьогодні ми відзначаємо 100-річчя бою під Крутами. Це одна із найтрагічніших сторінок в історії України. Молоді юнаки повстали проти більшовицьких загарбників під станцією Крути. У нерівному бою зійшлося дві сили: менша, але мужня і волелюбна, і більша — жорстока і кривава. Українські війська, які складалися зі студентів і учнів старших класів під керівництвом Аверкія Гончаренка, вступили в нерівний бій з більшовицькою Червоною Армією. В умовах відсутності української регулярної армії саме українській молоді довелося стати на захист Батьківщини. Трагічна доля спіткала більшість із них, але померли вони за Україну.

   29 січня  назва невеликої станції  Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації,  – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
   Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.
   Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Сили були надто нерівні. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні  трупів.   Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої. Ми маємо пам’ятати, що серед цих 300 героїв був і наш земляк, єдиний галичанин родом із села Тяпче - Микола Корпан.
   Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів,однією з героїчних сторінок нашої історії. Битва під Крутами стала початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом. Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь.
   Історія повторюється. Сьогодні, через 100 років, нашим воїнам знову прийшов час відстоювати незалежність нашої Батьківщни у війні з тим же ворогом. Щодня гинуть юнаки – чиїсь сини, брати, чоловіки…
   Кожного року наша книгозбірня віддає належну шану юним героям України. З цієї нагоди для своїх користувачів ми облаштували тематичну викладку літератури «Нема любові понад ту,що окропила кров’ю Крути…»  та підготували і провели годину - реквієм    « Гірко плаче Україна за своїми синами».

                                     
                               

 

 

Різдво починається, день усміхається

            Мир тобі, українська хатино,

           Хай святиться тут Боже ім’я,
              Хай панує між вами щоднини
              Щире слово і правда свята.

 

   Багато століть тому назад у небесах спалахнула  Віфлеємська зоря, що віщувала прихід у світ Любові, Чистоти, Віри й Надії. Багато часу пройшло, але щороку відблиск цієї Зірки запалює в будинках різдвяні свічі, будячи в наших серцях Віру у Добро та Любов.

   7 січня особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день – незвичайний. Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної  історії щирим і сповненим радості привітанням: „Христос рождається – славіте Його!”

   Різдво Христове належить до великих християнських, так званих дванадесятих свят, які церква відзначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий — Ісус Христос, якому люди поклоняються вже два тисячоліття.

Свято Різдва Христового торкає струни людської душі і кличе до радості. Серце кожного прагне пережити все, що відбувалося в ту неповторну Святу ніч. А вранці прозорий дзвін оголосить про народження Христа, і в чистому голосі молитви, що летить угору, буде та ж сама Віра в Добро й Любов...

   Різдвяна пора повна чудес. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння, які витворив Бог, зберігати природу – ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення. У світлі Різдва Христового людина повинна прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове — як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об’єднуючи в єдину могутню християнську родину.

   У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух, світлого Народження Христового запанує в наших серцях.

                                                  Тож : 

                                                З Різдвом Христовим!
                                            Доброї долі, достатку доволі,
                                            Смачної куті , добра у житті!

Схилімо голову в скорботі

Пам'ять від жаху кричить,

Серце від болю щемить,

За убієнних безвинно

Синів і дочок України!

       Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному  сні  1933 року.

     Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти, як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок.

     Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. 

    25 листопада ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця.

    Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

    Озиратися у минуле треба кожному, тому що людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.

    Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

     То ж запалімо свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…

      Вшановуючи пам’ять жертв Голодомору, наша книгозбірня для своїх користувачів облаштувала тематичну викладку літератури  «Схилімо голову в скорботі» та підготувала історико-літературну композицію «Людської пам’яті мости»

 

 

ЗУНР : крізь призму часу

   Перший листопад був, є і залишиться в українському житті однією з найбільших подій української історії. Саме тоді, 1 листопада 1918 року після шести століть іноземного поневолення західноукраїнських земель, виникла національна українська держава, яка на основі Тимчасової Конституції стала іменувати себе Західно – Українською Республікою.

    Минуло багато років, але кожен раз ми знову і знову повертаємося у пам’яті до тих вікопомних днів. Повертаємося не лише для того, щоб віддати шану, а передусім здобути від них те невичерпне джерело сили, знання та досвіду, які так потрібні у наш нелегкий відповідальний  для Української держави час.

     Світлі постаті героїв, старшин і стрільців, які ціною свого життя обороняли західні кордони української землі, стали бойовим прикладом, вояцькою гордістю та джерелом національної традиції для майбутніх поколінь української нації.

    ЗУНР проіснувала недовго, але день 1-го листопада назавжди став символом невмирущої ідеї українців до свободи і незалежності. Потім на довгі десятиліття навіть згадка про Листопад оголошувалась злочинною. Заперечувався факт існування ЗУНР, її славетних Збройних Сил – Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Із свідомості народу повинно було зникнути все: і факти, і імена. Навіть могили полеглих борців зрівняли з землею, ніби нічого й не було. Проте, історичні факти попри все залишаються фактами і спонукають нас до роздумів…

    Ми маємо пам’ятати, яку жахливу ціну заплатив український народ і платить зараз на сході нашої країни, в зоні проведення АТО за право жити на рідній землі. Пам’ятати, що в незалежності України, в соборності наших земель, у барвах Державного Прапора та мелодії Державного Гімну втілені ідеї й помисли повстанців. Високі символи України скроплені їхньою кров’ю, освячені їхніми молодими життями. Всі вони без винятку полягли за Україну, полягли за наше майбутнє, полягли за всіх нас. Набираймося від них міцності духу, незламності та сили задля того, щоб будувати таку Україну, про яку вони мріяли і за яку вони віддавали і віддають своє життя!

    Згадуючи ті історичні  події, та пов’язуючи їх з нашим сьогоденням  наша книгозбірня для своїх користувачів облаштувала  тематичну викладку літератури «ЗУНР: крізь призму часу» та  підготувала фуршет – інформацію «Цей день в історії».

Сила нескорених

Вони — солдати, що кладуть життя,

    Заради нас і мирного світання.
    І без імен помолимось за них,
    За трошки вдачі світлої, простої.
   В час зрад страшних і втрат таких
гірких,
        І без імен вони для нас герої.

    Любов до свого народу, до своєї землі починається із знання народних традицій, обрядів, звичаїв, зі знання багатющої історії українського народу. Наша рідна Україна – славна і чудова земля із широкими чистими річками, мереженими нивами. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то такі сторінки історії особливо хвилюють і наповнюють нас гордістю.

   14 жовтня день захисника́ Украї́ни — свято, що відзначається в Україні  у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з днем Українського козацтва, та днем УПА.

    Походження свята Покрова  пов’язане із легендою про захист Богородицею своїм покровом Константинополя.   Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорізьких козаків. Відомий дослідник Запоріжжя Дмитро Яворницький писав: «…під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі».

     Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Цим зумовлено рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України.

      Сьогодні ми з гордістю вшановуємо подвиг нескорених українців і висловлюємо слова щирої вдячності людям , які захищали Соборність і незалежність України в 20 столітті і продовжують її відстоювати в 21 столітті.

    Українська армія по праву пишається своєю історією, своїми традиціями. Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не посягали на чуже добро, чужі землі, ніколи не були агресорами.

    Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів,  славних воїнів – визволителів і промовимо молитву за душі загиблих.

        Наша бібліотека завжди долучається до святкування цього дня в історії нашої держави. Для своїх користувачів ми облаштували тематичну викладку літератури  « УПА – символ нескореності й волі» , а також  підготували ігрову пізнавальну програму « Козаку найперше воля, козаку найперше честь»