Мова українська – то Шевченка слово.....

          Із ніжності слова беру насолоду:
                Воно – ідеал мій, для злету -  крило.
     Мова моя дана Богом народу,
      Мова моя – це душі джерело.

    21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ. За допомогою мови ми мислимо, спілкуємось, висловлюємо думки і почуття. Опанування мови людина починає з дня свого народження. Мову, як і матір, не вибирають, а сприймають з материнським молоком. Вона єдина, як і мати, вірна та рідна серцю на все   життя. А забув свою мову - забув рідну домівку, зрадив свій народ. Один мудрець сказав; "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна". Мова - це той інструмент, який об'єднує націю, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі, у своїх звичаях, традиціях, у своїх піснях і у своїй культурі. Рідна мова - це мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова - це мова серця. 

     Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже українська літературна мова тісно пов'язана з історією українського народу. Вона – барвистий килим самоцвітів, що віками ткали генії нації і прості люди, які називають себе українцями. Кожне слово в ній – коштовний камінь з десятками граней. Наша мова – це криниця духовності і моралі, дзеркало українського менталітету, доброти, душевності, щирості.

    «Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводяться визнання української мови. І, зрештою, всі ці епітети слушні». (Олесь Гончар.)

     У нашій книгозбірні до цього свята облаштована тематична поличка « У барвінок зодягайся, українське слово….», а також буде  проведена поетична година « Мова українська – то Шевченка слово. Це барвисте слово генія Франка»