Герої Крут - для нащадків взірець

             Земля кипіла навкруги
                    Вмирало юне покоління…
                  Послухай , стогне як коріння ,
            Котре зрубали вороги.

    Добре кажуть : „Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїми коріннями , так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе , куди вітер подме, туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе, і , як сказав у своєму романі Павло Загребельний : „На порожньому місці роду не заснуєш ” . Саме тому ми повинні знати історію . А історія наша полита кров’ю і сльозами . Однією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами .

    29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач – Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці, створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.

     Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державність, поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя. Кожного року наша книгозбірня віддає належну шану юним героям України. У бібліотеці викладено тематичну поличку «Пам’ятай Крути» та буде проведено годину пам’яті «Герої Крут – для нащадків взірець».

 

 

 

 

На крилах ангела вже линеш, Різдвяний вечоре, до нас!

    Одне з найзнаменитіших і найвеличніших празників святкового календаря, яким власне започатковується рік, є Різдво Христове, що в народі іменується просто Різдвом. Розпочинається воно в опівночі після свят - вечора між 6 і 7 січня. У давнину це була Коляда – свято народження Сонця. З прийняттям християнства його було приурочено до народження Ісуса Христа.

         Різдво Христове – одне з найвеличніших свят і чи не найбагатше за розмаїтістю народних обрядів. Красиво й велично святкується Різдво на Україні. Кожна родина очікує на ці свята. Тому що ці світлі і радісні дні приносять добро і спокій в наші душі. В ці дні відбуваються різні дива. Наша книгозбірня також старається вшанувати ці свята. У бібліотеці  облаштована тематична викладка літератури «Звізда нова зійшла за обрій, з Різдвом Христовим, люди добрі!». А також для жителів нашого села було проведено різдвяне дійство «На крилах ангела вже линеш, Різдвяний вечоре, до нас!»

Святий Миколай над селом

 

 

 

В Україні з давніх-давен свято Миколая відзначають з особливим шануванням.

Але  хто він, той святий Миколай, гість з неба, на которого так чекають діти? Легенда оповідає, що у дитинстві (а ріс Миколай у заможній родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених та голодних. Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий. Він приходив на допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив. Робив добро, не чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали „батьком сиріт, вдів і бідних”

Всім серцем любив дітей і кожному хотів подарувати бодай крапельку своєї любові.

    Діти напередодні свята пишуть листи до Святого Миколая, моляться до нього. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов”язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Цей прутик є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Діти дуже чекають подарунків і вірять у прихід Святого Миколая, тому навіть пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно.

    Наша бібліотека теж вшановує це свято. Для своїх маленьких користувачів у книгозбірні влаштована  тематична поличка « Свято Миколая знов іде до нас» , а також  було проведено театралізоване дійство « Щорік у рідний  край , їде святий Миколай»

 

 

 

 

 

Роки ті чорні, голод... голод....

   Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах:учора, сьогодні, завтра. Учора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він справжній народ, має свою власну історію. Але наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер.

    Пекло, створене в Україні  на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у  вітчизняній, ні у світовій історії. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
   І наш найсвятіший обов’язок сьогодні – берегти пам’ять про всіх   тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і станемо після цього духовно чистішими, мудрішими. До цієї трагічної дати у нашій бібліотеці організована викладка літератури «Допоки пам’ять в серці не згасає…», а також ми підготували  годину – реквієм «Немов прокляття ожива,  роки ті чорні, голод…голод…»
     Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Мова - це серце нації...

 Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
Відомо, що мова кожного народу – явище давнє, ії коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь.
У великому творчому процесі народжується мова людини, а з нею і найміцніше природне єднання – суспільство, народ. Нації без мови не існують, як не існують мови без націй. Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування – велика втрата для всього людства.
Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства. Мова – основа культури нації, найбільший ії скарб і відбирати ії в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найприроднішого в іх творчому існуванні.
Доля української мови сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, вона, як і наш народ, все – таки вистояла.

    Завтра,9 листопада, - День української писемності й мови. До цієї дати в нашій бібліотеці облаштована тематична викладка літератури « Вся історія народу – в мові!» ,
а також буде проведена година - роздум « Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття»

 

Козацтво - душа України, її надія і оберіг.

   

День українського козацтва відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови (згідно Указу Президента України від 7 серпня 1999р.)З давніх-давен Пречисту Богородицю козаки вважали своєю покровителькою. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української культури. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво — звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнями про живих, з панахидами про тих, хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козаків, з загальними трапезами.

У нашій біліотеці до цього свята ми облаштували тематичну викладку літератури "Слава козацька не вмре, не поляже".

 

Премудросте земна, бібліотеко!

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Бібліотека – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок, що прокладають стежки у майбутнє. Храм збереження часу нашої історії. Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та  їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Працівники книгозбірень в  своїй щоденній роботі через книги і проведення масових заходів доносять до кожної людини історію, вчать пам’ятати і шанувати тих, хто творив і творить  наше майбутнє. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду. Наша бібліотека теж буде відзначати це свято проведенням  бібліотечних посиденьок « Стоїть бібліотека на землі , вища і святіша від усіх богинь» . Для користувачів створена тематична викладка літератури « Ми прагнемо  словом святити душі».