Святий Миколай над селом

 

 

 

В Україні з давніх-давен свято Миколая відзначають з особливим шануванням.

Але  хто він, той святий Миколай, гість з неба, на которого так чекають діти? Легенда оповідає, що у дитинстві (а ріс Миколай у заможній родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених та голодних. Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий. Він приходив на допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив. Робив добро, не чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали „батьком сиріт, вдів і бідних”

Всім серцем любив дітей і кожному хотів подарувати бодай крапельку своєї любові.

    Діти напередодні свята пишуть листи до Святого Миколая, моляться до нього. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов”язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Цей прутик є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Діти дуже чекають подарунків і вірять у прихід Святого Миколая, тому навіть пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно.

    Наша бібліотека теж вшановує це свято. Для своїх маленьких користувачів у книгозбірні влаштована  тематична поличка « Свято Миколая знов іде до нас» , а також  було проведено театралізоване дійство « Щорік у рідний  край , їде святий Миколай»

 

 

 

 

 

Роки ті чорні, голод... голод....

   Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах:учора, сьогодні, завтра. Учора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він справжній народ, має свою власну історію. Але наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер.

    Пекло, створене в Україні  на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у  вітчизняній, ні у світовій історії. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
   І наш найсвятіший обов’язок сьогодні – берегти пам’ять про всіх   тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і станемо після цього духовно чистішими, мудрішими. До цієї трагічної дати у нашій бібліотеці організована викладка літератури «Допоки пам’ять в серці не згасає…», а також ми підготували  годину – реквієм «Немов прокляття ожива,  роки ті чорні, голод…голод…»
     Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Мова - це серце нації...

 Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.
Відомо, що мова кожного народу – явище давнє, ії коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь.
У великому творчому процесі народжується мова людини, а з нею і найміцніше природне єднання – суспільство, народ. Нації без мови не існують, як не існують мови без націй. Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування – велика втрата для всього людства.
Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, але й водночас і здобуток культури всього людства. Мова – основа культури нації, найбільший ії скарб і відбирати ії в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найприроднішого в іх творчому існуванні.
Доля української мови сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, вона, як і наш народ, все – таки вистояла.

    Завтра,9 листопада, - День української писемності й мови. До цієї дати в нашій бібліотеці облаштована тематична викладка літератури « Вся історія народу – в мові!» ,
а також буде проведена година - роздум « Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття»

 

Козацтво - душа України, її надія і оберіг.

   

День українського козацтва відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови (згідно Указу Президента України від 7 серпня 1999р.)З давніх-давен Пречисту Богородицю козаки вважали своєю покровителькою. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української культури. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво — звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнями про живих, з панахидами про тих, хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козаків, з загальними трапезами.

У нашій біліотеці до цього свята ми облаштували тематичну викладку літератури "Слава козацька не вмре, не поляже".

 

Премудросте земна, бібліотеко!

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Бібліотека – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок, що прокладають стежки у майбутнє. Храм збереження часу нашої історії. Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та  їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Працівники книгозбірень в  своїй щоденній роботі через книги і проведення масових заходів доносять до кожної людини історію, вчать пам’ятати і шанувати тих, хто творив і творить  наше майбутнє. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду. Наша бібліотека теж буде відзначати це свято проведенням  бібліотечних посиденьок « Стоїть бібліотека на землі , вища і святіша від усіх богинь» . Для користувачів створена тематична викладка літератури « Ми прагнемо  словом святити душі».

Є насвятіше слово на землі. Одне. Високе. Світле: Україна!

   Двадцять  четверте серпня,
 Так хочеться усмішок і пісень.
Віднині Україна незалежна.
Запам’ятайте, люди,
світлий день!

У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську Академію. Україна виколисала велетнів сили і духу — таких як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський… Цей перелік, можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини.

    22 роки минуло з того незабутнього  дня, коли 24 серпня 1991 року була проголошена Незалежність України.   Це точка відліку, яка зазначила  народження  держави – вільної України. Це велика подія, що дала народові можливість самому вирішувати свою долю. Незалежність і державність зріли в глибинах нашої тисячолітньої минувшини,  та  проростають в серцях кожного українця.

В бібліотеці була організована викладка літератури « Допоки світить праведна зоря – шануймо Україну» . А біля могили Січовим Стріляцям отець Михайло Довжанський  відправив Молебень, а о після відбулась літературно – музична композиція

« Є насвятіше слово на землі. Одне. Високе. Світле: Україна!»

 

 

 

 

 

 

Бібліотечні інновації для громад : створюємо майбутнє

Програма «Бібліоміст» по всій Україні проводить серію міжрегіональних бібліотечних ярмарків «Бібліотечні інновації для громад: створюємо майбутнє». 9-10 липня 2013 р. такий ярмарок проходив у західному регіоні, у м. Львові, в Українському католицькому університеті.У ньому взяли участь близько двохсот учасників західних областей. Вони поділилися своїми унікальними бібліотечними проектами, котрі, можливо, стануть стрибком у розвитку українських бібліотек. На цей ярмарок була запрошена і наша бібліотека. Ми отримали можливість підвищити свій професійний рівень, оцінити і побачити цікаві, креативні ідеї інших бібліотек, до них додати свої ідеї, щоб надалі застосовувати їх у своїй роботі. На ярмарку виступили: Меган Волк, головний менеджер Програми «Бібліоміст», Лариса Нікіфоренко, начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек Міністерства культури України, Інна Цуріна, завідувач науково- методичного відділу Національної парламентської бібліотеки, Наталія Новакова, програма «Бібліоміст» та інші. Після відкриття нас запросили на огляд експозиції бібліотечних інновацій та презентацій інноваційних бібліотечних проектів.