Уклін усім хто край свій боронить

Не заглушити стогін боротьби, Ні крик, ні безпорадної мольби… Роки минуть, війни вже не забути Ні тим, хто є, ні тим, кому ще бути… В історії нашої Батьківщини є багато подій, які засвідчують мужність, героїзм, відданість та любов українського народу до рідної землі. Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнемо одну із сторінок нашого славного минулого. 14 жовтня – важлива дата. Вона поєднує в собі свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День утворення Української Повстанської Армії, а віднедавна й День захисника України. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до самопожертви, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні.

БІБЛІОТЕКА - острів гармонії та духовних потреб

Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування. І ось уже 22 роки поспіль ми відзначаємо це свято. В Україні цей день відзначається 30-го вересня. Свято бібліотек завжди асоціюється з золотою осінню. Сучасна бібліотека – різноманітна, багатогранна, гнучка! Вона така, яка потрібна саме вам наші дорогі користувачі! Вона поєднує в собі освіту та інформування, надаючи доступ до свого фонду, та, крім цього, відкриває електронний ресурс для читачів. Її функції стають значно ширшими, адже тут проводять виставки, конференції, брифінги та творчі вечори. Саме ми, бібліотекарі щодня творимо наші бібліотеки для кожного, хто потребує цього, хто приходить до нас в реалі або віртуально щодня, чи ще навіть не підозрює, що саме в бібліотеці може знайти відповіді на питання та виклики, які ставить перед ним життя. Доказом того, що бібліотеки не збираються зникати, є нещодавнє відкриття в англійському місті Бірмінгемі найбільшої в Європі публічної бібліотеки, на створення якої з бюджету міста було витрачено 188 мільйонів фунтів стерлінгів. Тож вітаємо наших користувачів, колег району, усіх, хто любить і шанує її величність Книгу! Бажаємо доброго здоров’я, цікавиx відкриттів непрочитаних ще сторінок і творчих успіхів. З Всеукраїнським днем бібліотек - зі святом духовності, мудрості і знань!

Цей день на планеті хай щастям сяє

  

Сьогодні, 1 червня, відзначають Міжнародний день захисту дітей - в Україні святу виповнюється вже 22 роки. А у всьому світі його відзначають вже 61 рік з однією метою - захистити малюків планети від насильства, голоду, неможливість отримання освіти, медобслуговування та інших бід.

    День захисту дітей був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше відзначався у 1950 році в 51 країні світу. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року.

Захист дітей та їх права завжди викликали пильну увагу міжнародного співтовариства. Особливо це стосується ХХ століття, адже ставлення до дітей у різні часи не завжди було однаковим і до необхідності їхнього захисту, їхніх прав (самого поняття «права дитини» навіть не існувало) суспільству потрібно було пройти певний період розвитку, еволюції. Сьогодні може видатися дивним, але ставлення сім’ї та соціуму до дитини, приміром, у середньовіччі та й потім, не було таким тремтливим – дитина не була об’єктом надмірного опікування, оберігання чи поклоніння, – цьому певною мірою сприяла висока народжуваність і висока дитяча смертність.

     У 1959 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей. Проте, Женевська декларація прав дитини 1924 року та Декларація прав дитини 1959 року носили лише декларативний та рекомендаційний характер, а для захисту і забезпечення прав дитини необхідні були конкретні закони й міжнародні договори. Тоді й постало питання щодо законодавства стосовно прав дітей.

    20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається світовою конституцією для дітей. Боротьба за прийняття Конвенції ООН про права дитини була складною та довгою, і перемога далася нелегко. Україна ратифікувала Конвенцію 27 вересня 1991 року, й відтоді цей документ є частиною національного законодавства.

Великий син великого народу

    

Благословен той день і час,

     Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

   

 206 років минає з дня народження Тараса Шевченка, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

   Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для українців.  Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

    Український народ свято вшановує пам'ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. І цього  року,  6-го березня, для своїх користувачів, наша книгозбірня  разом сільським  клубом провели поетичний слем «Шевченкові твори сяють, як зорі», та облаштували тематичну викладку літератури  «Великий син великого народу».

  

  

 

  

Нам грані двох тисячоліть чорніє хрест у білім полі

І  згадую  чомусь я мимоволі

Великих лицарів своїх;

Лежать вони покинутими в полі

І без хрестів могили їх.

О.Олесь

   Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть  під залізничною станцією Крути молодих захисників Української Держави.

   Український народ щороку вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва, яку небезпідставно порівнюють зі всесвітньо відомим боєм під Фермопілами, стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – днем національної трагедії. Тоді, біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихнула, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України…   Цієї станції немає на картах України. Загубилась вона серед дрімучих борів на північний схід від України.

   Після повернення Центральної ради 19 березня 1918 року до Києва М. Грушевський запропонував вшанувати пам’ять стрільців студентського куреня та промовив над могилою: “ Для Вас ця могила навіки залишається полум’ям  віри… Діти України… вона буде тим дзвоном… що не дасть спинитись… не дасть забути… Будьте певні, шановні герої, що ваша смерть недаремна. Вона жива і житиме довіку – вільна самостійна Україна! “

   Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Щасливого Нового року та Різдва

Зима… Навколо біліють сніги… Дерева обсипані  снігом і обліплені  інеєм. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від променів січневого сонця, яке наближається до горизонту. Коли сніг вже давно вкрив своєю ковдрою подвір’я та стріхи хат, коли чудернацькі коштовні візерунки прикрашають вікна осель, у нашій країні відзначають два найбільші свята – Новий рік та Різдво.

   Саме в такий зимовий  чудовий  вечір,  7 січня (24 грудня за старим стилем)  звечоріло, затихло все. Але раптом  засяяла на темнім небі ясна зірка і світло її побачили усі земні народи. Сповістила вона про народження Месії, Спасителя світу. Різдво – це найкраще свято для будь-якого українця. Це свято чеснот, джерело наших радостей, перемоги душі над тілом, початок усіх земних свят. Різдво – найдивовижніше і найулюбленіше свято в усьому світі. Ми, українці, найбільше очікуємо його приходу. Це свято приносить нам тепло і радість у кожну родину.

  Тож, шановні наші користувачі та колеги, нехай у Новому році життя буде багатим на незабутні враження, хай мрії збуваються, сяють на обличчях посмішки, очі світяться щастям! Нехай в душі буде більше добра! Здоров’я, любові, взаєморозуміння, достатку. Нехай чарівниця Зима зіткає для вас гладку білосніжну дорогу в 2020-й, а символ Нового року – Білий Металевий Щур – розфарбує його різнокольоровими подіями, яскравими зустрічами, блискучими досягненнями, дзвінкою радістю, шаленими веселощами і фантастичним багатством.  

Веселих свят!

Чорні крила голодомору

Мільйони тих,

       що голодом убиті,

  навіки стали

           пам’яттю і болем,

               пшеничним білим хлібом,

                                                         чорним житнім…

                                                              І просто – полем,

                                                                 українським полем.

   
   Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.

   Тож пом’янемо сьогодні, хоч і з запізненням у декілька довгих десятиліть, мовчанням тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

   У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. В Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, а наступного дня влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

  Бо, вічна пам’ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.

  Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору, щоб вписати їх в історію пам’яті.