Крути : жива пам’ять поколінь

29 січня ми вшановуємо пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. 300 хлопчиків, майже дітей, пішли в безсмертя прямо зі студентської аудиторії чи шкільного класу. Сухими словами історичних документів, полум’яними рядками поетів, зворушливою музикою пісні ми хочемо розповісти про подвиг. Від нас вкрали, заховавши за товстенною стіною забуття нашу Історію, яка незважаючи на час, усе ж не перестає кровоточити, як рани тих трьохсот юнаків, які в січні 1918 року піднялися на захист незалежної Української держави, протиставивши до зубів озброєним московсько-більшовицьким військам свої гарячі серця. 103 роки відділяє нас від того часу, та події 29 січня 1918 року живуть в душі українського народу, ятрять його серце. То ж давайте зазирнемо в ті дні, відкриємо ще одну сторінку нашої історії, усвідомимо суть трагедії, ім'я якої Крути. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе, і, як сказав у своєму романі Павло Загребельний: „На порожньому місці роду не заснуєш”. Саме тому ми повинні знати історію . А історія наша полита кров’ю і сльозами. Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. 29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Кожного року наша книгозбірня віддає належну шану юним героям України. З цієї нагоди для своїх користувачів ми облаштували тематичну викладку літератури «Крути: жива пам’ять поколінь» та підготували годину патріотизму «Ніколи Україні не забути цих юних душ нескорений політ».

Щоб не плакали душі голодні, свічку пам’яті ти запали.

Є в історії українського народу багато кривавих та складних подій, але є такі, що не можна збагнути ані розумом, ані серцем. Голодомори…Як не жахливо навіть згадувати про це, але ми мусимо. Мусимо, щоб віддати шану закатованим голодом людям, дати історичну оцінку діям тодішньої «народної влади», усвідомити наслідки жахливих лихоліть, а головне — навчитися розуміти найменші спроби «великих людей» досягти «великих цілей» ціною життя дитини, людини, нації. Щороку у четверту суботу листопада Україна прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодоморів , перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили . Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани - присвячується хвилина мовчання. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933, 1946-1947 рр. Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба- останню надію на порятунок. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки обіцяли , що пам’ятають, що не забудуть . Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

Своїх синів пам’ятає Україна

13 листопада 2014 року, за Указом Президента, 21 листопада було оголошено Днем гідності та свободи України, яка далася їй дорогою ціною. Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш майдан 2004 року, яким був святом Свободи, і Революція , 2013 року – Революція гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщина також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу. Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі. Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвували своїм життям Небесна сотня та воїни, які загинули та гинуть у боротьбі за свободу, цілісність та єдність держави. Сьогодні наш доземний уклін матерям, які чекають, чекали і будуть завжди чекати своїх дітей із нелегких доріг і особливих доріг війни. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто гуртує нас, живих, дає нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Молімось за наших воїнів.

Уклін усім хто край свій боронить

Не заглушити стогін боротьби, Ні крик, ні безпорадної мольби… Роки минуть, війни вже не забути Ні тим, хто є, ні тим, кому ще бути… В історії нашої Батьківщини є багато подій, які засвідчують мужність, героїзм, відданість та любов українського народу до рідної землі. Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнемо одну із сторінок нашого славного минулого. 14 жовтня – важлива дата. Вона поєднує в собі свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День утворення Української Повстанської Армії, а віднедавна й День захисника України. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до самопожертви, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні.

БІБЛІОТЕКА - острів гармонії та духовних потреб

Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування. І ось уже 22 роки поспіль ми відзначаємо це свято. В Україні цей день відзначається 30-го вересня. Свято бібліотек завжди асоціюється з золотою осінню. Сучасна бібліотека – різноманітна, багатогранна, гнучка! Вона така, яка потрібна саме вам наші дорогі користувачі! Вона поєднує в собі освіту та інформування, надаючи доступ до свого фонду, та, крім цього, відкриває електронний ресурс для читачів. Її функції стають значно ширшими, адже тут проводять виставки, конференції, брифінги та творчі вечори. Саме ми, бібліотекарі щодня творимо наші бібліотеки для кожного, хто потребує цього, хто приходить до нас в реалі або віртуально щодня, чи ще навіть не підозрює, що саме в бібліотеці може знайти відповіді на питання та виклики, які ставить перед ним життя. Доказом того, що бібліотеки не збираються зникати, є нещодавнє відкриття в англійському місті Бірмінгемі найбільшої в Європі публічної бібліотеки, на створення якої з бюджету міста було витрачено 188 мільйонів фунтів стерлінгів. Тож вітаємо наших користувачів, колег району, усіх, хто любить і шанує її величність Книгу! Бажаємо доброго здоров’я, цікавиx відкриттів непрочитаних ще сторінок і творчих успіхів. З Всеукраїнським днем бібліотек - зі святом духовності, мудрості і знань!

Цей день на планеті хай щастям сяє

  

Сьогодні, 1 червня, відзначають Міжнародний день захисту дітей - в Україні святу виповнюється вже 22 роки. А у всьому світі його відзначають вже 61 рік з однією метою - захистити малюків планети від насильства, голоду, неможливість отримання освіти, медобслуговування та інших бід.

    День захисту дітей був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше відзначався у 1950 році в 51 країні світу. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року.

Захист дітей та їх права завжди викликали пильну увагу міжнародного співтовариства. Особливо це стосується ХХ століття, адже ставлення до дітей у різні часи не завжди було однаковим і до необхідності їхнього захисту, їхніх прав (самого поняття «права дитини» навіть не існувало) суспільству потрібно було пройти певний період розвитку, еволюції. Сьогодні може видатися дивним, але ставлення сім’ї та соціуму до дитини, приміром, у середньовіччі та й потім, не було таким тремтливим – дитина не була об’єктом надмірного опікування, оберігання чи поклоніння, – цьому певною мірою сприяла висока народжуваність і висока дитяча смертність.

     У 1959 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей. Проте, Женевська декларація прав дитини 1924 року та Декларація прав дитини 1959 року носили лише декларативний та рекомендаційний характер, а для захисту і забезпечення прав дитини необхідні були конкретні закони й міжнародні договори. Тоді й постало питання щодо законодавства стосовно прав дітей.

    20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається світовою конституцією для дітей. Боротьба за прийняття Конвенції ООН про права дитини була складною та довгою, і перемога далася нелегко. Україна ратифікувала Конвенцію 27 вересня 1991 року, й відтоді цей документ є частиною національного законодавства.

Великий син великого народу

    

Благословен той день і час,

     Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

   

 206 років минає з дня народження Тараса Шевченка, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

   Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для українців.  Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

    Український народ свято вшановує пам'ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. І цього  року,  6-го березня, для своїх користувачів, наша книгозбірня  разом сільським  клубом провели поетичний слем «Шевченкові твори сяють, як зорі», та облаштували тематичну викладку літератури  «Великий син великого народу».